+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Курсова робота
К-сть сторінок:
75
Мова:
Українська
блоки, як Організація Варшавського договору та Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ). Натомість утворюються регіональні організації, які сполучають як нові незалежні держави, так і колишні соціалістичні країни Європи. Значною мірою цей процес має характер «заповнення вакууму»: на теренах постсоціалістичного простору просто-таки мали з'явитися організації, які б не дали згаснути інтеграційному руху. Так утворилася Співдружність Незалежних Держав (СНД, 1991 р.). Колишні балтійські республіки СРСР (Естонія, Латвія, Литва), а також Росія і Польща об'єднались з іншими країнами Балтії в Раду держав Балтійського моря (1992 р.). Казахстан, Азербайджан і колишні радянські республіки Середньої Азії стали членами Організації економічного співробітництва, яке було сформоване ще в 1985 р. з ініціативи Ірану, Пакистану й Туреччини.
Утворена колишніми радянськими республіками Співдружність Незалежних Держав виявила недостатність стимулювання інтеграційного процесу через низку причин; тому глибина й обсяг економічного співробітництва всередині СНД поки що не відповідає тим цілям, заради яких ця організація була заснована, – перетворення пострадянського простору у гармонійну економічну систему на принципах державної незалежності й органічної господарської взаємодопомоги.
Щоб подолати неефективність системи, у межах СНД відбуваються спроби активізувати інтеграційні процеси на локальному рівні. Так, була утворена організація ГУУАМ – Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова – для зміцнення економічних відносин на південній «окраїні» СНД; зокрема, передбачалося побудувати надійний газонафтовий коридор, відновити «шовковий шлях». Згодом Узбекистан вийшов з організації під приводом її надмірної заполітизованості, й абревіатура набула форми ГУАМ.
Найтісніші взаємовідносини в межах СНД склалися між Росією й Білоруссю, які фактично сьогодні мають форму митного союзу, а в недалекому майбутньому можуть перетворитися на економічний та валютний союз. В 2010 р. було офіційно затверджено утворення митного союзу у складі Росії, Білорусі й Казахстану. Рівень зони вільної торгівлі має ЄврАзЕС – Європейсько – Азійське економічне співробітництво, до якого входять Росія, Білорусь, Казахстан, Узбекистан.
В 2004 році було затверджено угоду про формування на принципах зони вільної торгівлі Єдиного економічного простору (ЄЕП) за участь України, Росії, Білорусі й Казахстану. Проте, ця зона практично не створена, хоч сама ідея не відкинута.
Другою за значенням подією на цьому етапі розвитку системи міжнародних організацій було переростання Європейського економічного співтовариства в Європейський Союз, що було підтверджено Маастріхтською угодою 1992 року (увійшла в дію 1993 р.). Суть трансформації полягає в тому, що економічний союз, який вже до цього часу сформувався, доповнився валютним і політичним союзом. Суттєвої реконструкції зазнала валютна система ЄС. Замість ЄФВС було утворено Європейський валютний інститут (1994 р.), який здійснив валютну реформу. Сучасні валютні відносини країн ЄС базуються на Європейській системі центральних банків на чолі з Європейським центральним банком (ЄЦБ, 1999 р.). Впроваджено спільну валюту – євро.
Авторитет ЄС, його вплив на міжнародну економіку дедалі зростає. Він стає взірцем економічного порядку для багатьох країн, насамперед, для європейських, які прагнуть вступити до нього, або хоча б встановити з ним особливі партнерські стосунки. В 1995 р. число членів ЄС становило 15.
В 2004 році до складу ЄС увійшли ще 10 європейських країн (Польща,
Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Кіпр, Мальта, Естонія, Латвія й Литва), в 2007 р. до них приєдналися Румунія й Болгарія. Європейський Союз територіально впритул наблизився до України, якій надано статус «сусіда».
Процеси регіоналізації поширюються. В 1994 р. укладено Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (НАФТА), що об'єднала
США, Канаду та Мексику. Тоді ж утворюються: Спільний ринок Східної та Південної Африки (КОМЕСА), який трансформувався із зони преференційної торгівлі, Західноафриканський економічний і валютний союз (УЕМОА), а в 1995 р. – Південноамериканський спільний ринок (МЕРКОСУР).
Важливою подією стало перетворення в 1995 р. ГАТТ на Світову організацію торгівлі (СОТ) із істотним розширенням функцій.
Найсуттєвіший вплив на формування міжнародних стратегій розвитку мають економічні структури ООН, Міжнародний валютний фонд, Група Світового банку й Світова організація торгівлі, Організація економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР).
5. Формування стратегій розвитку країн транзитивної економіки
Країни з транзитивною економікою – це колишні соціалістичні країни, в яких відбувається перехід від командно-адміністративних методів господарювання до сучасних ринкових. До них належать республіки колишнього СРСР, країни Центральної Європи, Монголія, Китай, В'єтнам. Хоч Китай в своєму розвитку спирається на комуністичну ідеологію, за мету продовжує мати побудову комунізму, – все ж таки за характером реформ він, безумовно, є країною з транзитивною економікою. Сьогодні тільки Куба й Корейська Народно-Демократична Республіка залишаються типово соціалістичними країнами з класичною для соціалістичної системи політикою управління економікою.
Соціалістична система в умовах науково-технічної революції, коли світова економіка вступає в постіндустріальну стадію розвитку, виявилася неконкурентоспроможною. За рівнем продуктивності праці і за якістю продукції (за винятком вузької галузі аерокосмічного й військово-технічного виробництва) соціалістичні країни суттєво відставали від розвинутих країн.
Адміністративно-командна система управління економікою виявила свою негнучкість щодо здатності опанування надбанням науково-технічного прогресу. Згідно з пануючою теорією про пріоритетність виготовлення засобів виробництва основний наголос більше робився на нарощування потенціалу важкої індустрії. Це призводило не тільки до занепаду сфери послуг, але й викликало деструкцію народного господарства в цілому. Незважаючи на досить великі вливання коштів у НДДКР, соціалістичні країни дедалі помітніше відставали від західних країн в розвитку наукоємного виробництва. Жодна