Модифікація залобкової простатектомії

ІНСТИТУТ УРОЛОГІЇ ТА НЕФРОЛОГІЇ АМН УКРАЇНИ

 

14. 01. 06 – урологія

 

Шамраєв Сергій Миколайович

УДК 616. 65 – 089. 87

 

Київ – 1999

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі урології і нефрології Донецького державного медичного університету ім. М. Горького МОЗ України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Серняк Петро Степанович, Донецький державний медичний університет ім. М. Горького, професор кафедри урології і нефрології.

Офіційні опоненти:

1. Доктор медичних наук, професор Люлько Олексій Олексійович, Запорізький державний інститут удосконалення лікарів, завідувач кафедри урології.

2. Доктор медичних наук, професор Пепенін Володимир Розумникович, Луганський державний медичний університет, завідувач кафедри урології та онкології.

Провідна установа: Одеський державний медичний університет, кафедра урології і нефрології, МОЗ України, м. Одеса.

Захист відбудеться “21” грудня 1999 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 615. 01 при Інституті урології та нефрології АМН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Ю. Коцюбинського, 9-а.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту урології та нефрології АМН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Ю. Коцюбинського, 9-а.

 

 

Актуальність теми. Гіперплазія передміхурової залози є тяжким і поширеним захворюванням чоловіків похилого і старечого віку, рівень якого має тенденцію до зростання. Гістологічні ознаки патології знаходять у 11% чоловіків віком до 40 років, більше 40% – до 50 років, і понад 90% – старіших за 80 років (Cockett A. T. K. et al., 1996). В Україні за останні три роки (1996 1998 рр.) захворюваність на гіперплазію простати збільшилась на 40% і становила в 1998 р. – 206, 9 на 100 000 чоловічого населення, поширеність – на 30, 8% і дорівнювала, відповідно, 509, 7. У Донецькій області зазначені показники перевищують подібні в цілому по країні: рівень захворюваності зріс на 44% і складав в 1998 р. 239, 5, розповсюдженість – на 32% і досягала, відповідно, 583, 8 на зазначене населення (Л. П. Павлова i др., 1997, 1998). Це свідчить про збільшення кількості хворих на гіперплазію передміхурової залози, які потребують спеціалізованої медичної допомоги. Відомо, що за останнє десятиріччя суттєво змінилась тактика лікування цієї патології. Використання сучасних медикаментозних, інструментальних, хірургічних методів обмежене чіткими показаннями та потребує відповідного обладнання.

Проте, пізня стадія патологічного процесу, в якій досить часто діагностується захворювання, до того ж обтяжене ускладненнями та супутніми хворобами, патологічні особливості везико-уретрального сегмента, призводять до того, що хірургічне лікування продовжує посідати повноправне місце поряд із сучасними альтернативними методами. Тим більше, що воно залишається методом радикального лікування пацієнтів, а також виключає імовірність повторного інвазійного лікування у 4-14, 1% хворих (Carraro J. C. et al., 1996, Peeling W. B., 1994, Bartsch G., 1997). Хірургічне втручання необхідне трьом з 10 хворих, а після 40 років ризик підпасти під простатектомію становить 30-40%, якщо чоловік доживе до 80 років (Holtgrewe H. L. et al., 1996). Статистичні дані свідчать, що у 63, 7-78, 0% хірургічних втручань здійснюється трансуретральна резекція простати, у 15-18% – відкрита простатектомія, при цьому залобковому доступу належить відповідне місце (Gibbons R. P. et al., 1996, Мартов А. Г., 1997). Головна перевага цієї операції полягає у можливості формування уретроцистоанастомозу, тобто відновлення нормальної анатомії везико-уретрального сегмента. Разом з цим, існує проблема післяопераційних ускладнень, відсоток яких залишається досить високим і коливається, за даними різних авторів, від 6, 2 до 47, 2% спостережень (Kirby R. S., McConnell S., 1995).

Зниження кількості ранніх та пізніх післяопераційних ускладнень залежить, в певній мірі, від техніки хірургічного втручання, а також удосконалення методів простатектомії, що обгрунтовує необхідність опрацювання нових підходів до надання хірургічної допомоги цій категорії хворих.

Зв’язок завдань дослідження з проблемним планом розвитку медичних наук. Дисертаційна робота є фрагментом науково-дослідної теми “Вивчення механізмів протипухлинної резистентності організму у хворих на рак нирки, сечового міхура і передміхурової залози» (№ держреєстрації 0193V034676, шифр ГК 93. 04. 27), що виконується на замовлення Державного комітету з науки та техніки.

Мета дослідження. Метою роботи є покращання найближчих і віддалених результатів хірургічного лікування хворих на гіперплазію передміхурової залози шляхом модифікації формування везико-уретрального анастомозу після залобкової простатектомії.

Основні завдання дослідження:

1. Здійснити аналіз клініко-уродинамічних результатів хірургічного лікування хворих на гіперплазію передміхурової залози.

2. Удосконалити техніку залобкової простатектомії шляхом апаратного формування уретроцистоанастомозу.

3. Оцінити результати залобкової простатектомії з формуванням уретроцистоанастомозу апаратним і ручним способами.

4. Визначити показання до залобкової простатектомії з формуванням везико-уретрального сегмента апаратним способом.

Наукова новизна результатів дослідження. Вперше опрацьований новий спосіб відновлення везико-уретрального сегмента при залобковій простатектомії з використанням винайденого нами апарата для накладання швів на уретру (патент України №12640 і свідоцтво про корисну модель Росії №97109443/20 від 22. 07. 97). Вперше вивчені клініко-уродинамічні результати різних способів простатектомії. Вперше доведена необхідність застосування індивідуального диференційованого підходу до вибору методики хірургічного втручання на підставі оцінки ступеня тяжкості інфравезикальної обструкції, патологічних особливостей везико-уретрального сегмента,