Модифікація залобкової простатектомії

При морфологічному дослідженні операційного матеріалу отримані наступні результати: гіперплазія простати залозистої будови була у 55 (50, 0±4, 7%) і 12 (57, 2±10, 8%) хворих першої і другої груп, стромальної – у 20 (18, 0±3, 6%) і в 2 (9, 5±6, 4%), відповідно, змішаної – у 36 (32, 0±4, 4%) і 7 (33, 3±10, 3%). Опріч того, у 77 (58, 3±4, 3%) зі 132 оперованих пацієнтів було виявлене поєднання гіперплазії і хронічного запалення передміхурової залози. У першій групі ми спостерігали 66 (59, 4±4, 7%) таких хворих, у другій групі – 11 (52, 4±10, 9%).

Порівняння клініко-уродинамічних результатів залобкової простатектомії з ручним або апаратним формуванням везико-уретрального анастомозу показує, що після ліквідації інфравезикальної обструкції в обох групах відновлювалась евакуаторна функція сечового міхура, відзначалось зростання максимальної швидкості потоку сечі на тлі збільшення об'єму сечовипускання і зменшення кількості залишкової сечі. Наведені дані відповідають даним літератури, згідно з якими 75-98% пацієнтів, що перетерпіли відкриту простатектомію, відзначають клінічне поліпшення, при цьому відсоток регресії сумарного бала шкали симптомів IPSS складає 79% та більше (Kirby R. S., McConnell S., 1995).

Регресія середнього значення індексу IPSS у хворих другої групи протягом усього періоду спостереження була у середньому на 15, 0±3, 1% більшою, ніж у хворих першої групи. Отже, коли операція виконувалась у запропонованій модифікації, клінічна симптоматика була поліпшена більш суттєво – вірогідність відмінностей порівняно з першою групою p<0, 001 (рис. 1). Кращими у оперованих таким чином був і індекс якості життя. Так, відсоток зниження індексу якості життя становив, відповідно, у хворих першої і другої груп 47, 6% (від 5, 0±0, 1 до 2, 7±0, 05) і 60, 8% (від 5, 1±0, 1 до 2, 0±0, 1), що було вірогідно нижчим у середньому на 13, 0±2, 9%, ніж у пацієнтів першої групи (p<0, 001) протягом усього періоду спостереження. Тобто суб'єктивна оцінка стану нижніх сечових шляхів була вірогідно вищою у пацієнтів, що підпали під нашу модифікацію залобкової простатектомії (рис. 2). Зазначимо, що як “добре” своє життя оцінювали більше хворих другої групи, а саме: 73, 8±9, 1%, у той час, як у першій групі у середньому спостерігали 33, 1±4, 2% таких пацієнтів, відповідно (p<0, 001).

 

Рис. 1. Динаміка середніх значень індексу симптомів IPSS у хворих на гіперплазію простати

 

Рис. 2. Динаміка середніх значень індексу якості життя QoL у хворих на гіперплазію простати.

 

Також встановлено, що кількість хворих, у яких максимальна об'ємна швидкість сечовипускання Qмакс збільшилась на 100% та більше у другій групі, була у середньому на 10, 3±2, 6% більше, ніж у першій, протягом усього періоду спостереження (р<0, 05). За даними Kirby R. S., McConnell S. (1995) і Bartsch G. (1997) збільшення максимального потоку сечі складає 8-23 мл/с. У хворих з ручним формуванням уретроцистоанастомозу збільшення цього показника у середньому становило 14, 5±0, 1 мл/с (193, 3%), у той час, як у хворих, які перетерпіли модифікацію залобкової простатектомії – 19, 5±0, 5 мл/с (286, 8%), що було вірогідно вищим, ніж у пацієнтів першої групи (p<0, 001)  (рис. 3). П'ять (6, 1±2, 3%) хворих першої групи через 3 місяці після операції (із 82 обстежених), п'ять (6, 8±2, 4%) пацієнтів через 6 місяців (із 74 обстежених) і чотири (6, 1±2, 5%) – через 12 місяців (із 66 обстежених) мали значення максимального потоку сечі – 14 мл/с. У той же час, жоден з 14 обстежених пацієнтів другої групи не мав значення максимального потоку сечі меншого від 17 мл/с протягом усього періоду спостереження.

 

Рис. 3. Динаміка середніх значень максимальної швидкості потоку сечі Qмакс у хворих на гіперплазію простати.

 

Таким чином, доведено, що залобкова простатектомія, порівняно з трансуретральною резекцією передміхурової залози і черезміхуровою простатектомією, має вірогідно кращі клініко-уродинамічні результати. Запропонована її модифікація із застосуванням апарата для накладання швів на уретру дозволяє вірогідно скоротити тривалість операції, відновлення сечовипускання і післяопераційної госпіталізації пацієнтів з гіперплазією простати, значно зменшити кількість інтра- і післяопераційних ускладнень, а також домогтися збільшення ефективності відновлення параметрів сечовипускання у цієї категорії хворих. Це дозволило забезпечити більш ранню їх медичну і соціальну реабілітацію.

 

 

1. З метою покращання результатів хірургічного лікування хворих на гіперплазію простати вибір способу простатектомії і моніторинг за медичною реабілітацією пацієнтів мають здійснюватись індивідуально на підставі оцінки ступеня тяжкості інфравезикальної обструкції (S1-3), даних урофлоуметрії (U1-3), об’єму (P1-3) і форми росту простати, а також з урахуванням ускладнень і супутніх захворювань.

2. На підставі ретроспективного аналізу різних способів простатектомії виявлено, що залобкова простатектомія, порівняно з черезміхуровою і трансуретральною