Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Модифікація залобкової простатектомії

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
30
Мова: 
Українська
Оцінка: 

формували тканинний валик і виконували рівномірне одномоментне прошивання п'ятьма лігатурами тканин уретри за її периметром. Потім апарат витягували із уретри і закінчували накладання везико-уретрального анастомозу шляхом прошивання шийки сечового міхура другими кінцями лігатур. Сечовий міхур дренували катетером Foley.

Усі хворі підлягали комплексному урологічному обстеженню, яке вбирало: 1) з'ясування скарг і анамнестичних свідчень; 2) фізикальне обстеження з пальцевим ректальним дослідженням передміхурової залози; 3) лабораторні дослідження з обов'язковим визначенням рівня загального і вільного простатичного специфічного антигену плазми крові; 4) дослідження уродинаміки нижніх сечових шляхів; 5) ультрасонографію органів сечостатевої системи з визначенням об'єму передміхурової залози і залишкової сечі; 6) з'ясування характеру супутніх захворювань простати і шийки сечового міхура.
Ступінь тяжкості суб'єктивної симптоматики інфравезикальної обструкції визначався за шкалою симптомів IPSS. Тяжкість симптоматики у хворих із повною затримкою сечовипускання оцінювалась як тяжка.
Ультразвукове сканування нирок, сечового міхура і передміхурової залози здійснювали на апаратах “Sonoline SI-450” (“Siemens”, Німеччина), “Aloka SSD-630” (Японія). Застосовували зовнішній секторний або конвексний датчики з частотою 3, 5 і 5 МГц і ультразвуковий зонд для трансректального сканування з частотою 7 і 7, 5 МГц. Дослідження здійснювали шляхом трансабдомінального надлобкового і трансректального сканування, що дозволяло точно оцінити патологічні особливості везико-уретрального сегмента, діагностувати супутні захворювання нирок і сечового міхура, визначити об'єм і форму росту передміхурової залози. Об'єм простати визначали за формулою (1)  (Terris M. K., Stamey T. A., 1991) при трансректальному скануванні, а при трансабдомінальному – за формулою (2)  (Громов А. И., 1997) :
 
де V – об'єм простати, D1 – найбільший діаметр, D2 – найменший діаметр простати; – число “пі”, яке дорівнює 3, 14; 1, 3 – коефіцієнт перерахунку.
 
Для визначення функціонального стану нижніх сечових шляхів використовували щоденник сечовипускань, який допомагає скласти загальну характеристику здатності сечового міхура до накопичення і утримання сечі, а також урофлоуметрію, як метод сумарної оцінки сечовипускання, на апараті “Uroflow Сompact 27300” (“Karl Storz”, Німеччина). У кожного пацієнта урофлоуметрію здійснювали неодноразово, при різному наповненні сечового міхура. Ступінь інфравезикальної обструкції визначали за значеннями суми балів індексу IPSS (S1-3: 1-7, 8-19, 20-35 балів), максимальної об'ємної швидкості сечовипускання Qмакс за даними урофлоуметрії (U1-3: 14-12 мл/с, 11-8 мл/с, 7 мл/с та менше) і ступеня збільшення об'єму простати за даними ультрасонографії (P1-3: 21-40 мл, 41-80 мл, 81 мл та більше)  (Vallancien G., 1996).
Функціональний стан нирок і верхніх сечових шляхів оцінювали шляхом визначення добового діурезу при реєстрації щоденника сечовипускання, питомої ваги сечі, а також за креатиніном плазми крові, наявністю або відсутністю пієлоектазії за даними ультрасонографії. Вміст загального та вільного простатичного специфічного антигену у сироватці крові пацієнтів визначали за допомогою стандартизованого імуноферментного твердофазового (“Cobas PSA EIA Diaplus”, Швейцарія) або імунорадіометричного (“IMMUNOTECH a. s. ”) методів.
Порівняльний аналіз клініко-уродинамічних особливостей стану нижніх сечових шляхів у пацієнтів досліджених груп ми здійснювали на момент виписування зі стаціонару, через 3, 6 і 12 місяців після хірургічного втручання. Цифровий матеріал, одержаний у процесі обстеження і хірургічного лікування хворих на гіперплазію передміхурової залози, був підданий математичній обробці за допомогою методу варіаційної статистики із застосуванням t-критерію Стьюдента. Відмінність між порівнюваними середніми величинами (р) вважали суттєвою і статистично вірогідною, якщо p<0, 05.
Результати власних спостережень та їх обговорення. Клініко-функціональні характеристики обстежених хворих обох груп перед хірургічним втручанням представлені у табл. 1 і 2. За даними клінічного обстеження перед хірургічним втручанням 64, 0±4, 6% і 76, 2±9, 0% пацієнтів першої і другої груп мали тяжкий ступінь інфравезикальної обструкції, 33, 3±4, 5% та 47, 6±10, 9%, відповідно, мали виражену ектазію верхніх сечових шляхів, 24, 3±4, 1% і 9, 5±6, 0 – супутню сечокам'яну хворобу, 26, 1±4, 2% і 23, 8±9, 2% – компенсовану або інтермітуючу стадії хронічної ниркової недостатності, 59, 4±4, 7% і 52, 4±10, 9% – хронічний простатит, 8, 1±2, 6% і 9, 5±6, 0% – хронічний пієлонефрит. Відсутність вірогідності відмінностей клініко-уродинамічних показників та даних ступеня інфравезикальної обструкції (р>0, 05) підкреслює адекватність та однорідність вибраних груп для дослідження.
 
Таблиця 1
Ступінь інфравезикальної обструкції у хворих на гіперплазію передміхурової залози
 
Таблиця 2
Клініко-функціональні характеристики обстеження хворих на гіперплазію передміхурової залози
 
 
В структурі виконаних хірургічних втручань переважає залобкова простатектомія (57, 6±1, 1%), в ході якої існує можливість формування уретроцистоанастомозу з відновленням анатомії везико-уретрального сегмента. Черезміхурову простатектомію було виконано у 28, 8±1, 1% хворих, і лише у 9, 7±0, 7% спостережень виконувалась трансуретральна резекція простати. Належить відзначити, що питома вага трансуретральної електрорезекції передміхурової залози в останні 4 роки збільшилась в 3, 6 рази – з 5% до 18%. На підставі ретроспективного аналізу результатів хірургічного лікування 1932 пацієнтів встановлено, що основною причиною інтра- та післяопераційних ускладнень різних способів простатектомії є відсутність диференційованого підходу до хірургічних втручань без урахування патологічних особливостей везико-уретрального сегмента у конкретного хворого (об'єму і форми росту простати, стану уродинаміки верхніх і нижніх сечових шляхів, наявності і виразності запального процесу в органах сечостатевої системи, супутніх захворювань). Крім того, мають значення огріхи хірургічної техніки залобкової простатектомії: надмірне видалення уретри, травматична енуклеація гіперпластичних вузлів, недостатній
Фото Капча