Модифікація залобкової простатектомії

Дані ретроспективного аналізу різних способів простатектомії свідчать, що залобкова простатектомія, порівняно з черезміхуровою простатектомією і трансуретральною резекцією передміхурової залози, має кращі клініко-уродинамічні результати, а саме індекс IPSS через 6 місяців після операцій складав, відповідно, 7, 6±0, 01, 9, 2±0, 2 і 8, 8±0, 4 бала; максимальний потік сечі – 25, 4±0, 2, 15, 8±0, 3 і 22, 1±0, 3 мл/с (р<0, 001). Трансуретральна резекція простати, порівняно з залобковою і черезміхуровою простатектомією, має вірогідно менші (р<0, 001) частоту післяопераційних ускладнень (відповідно, 1, 7±0, 9%, 17, 5±1, 1%, 32, 0±1, 9%), кількість ліжко-днів (відповідно, 6, 5±0, 2, 11, 0±0, 1, 15, 5±0, 1 діб) і тривалість відновлення самостійного сечовипускання (відповідно, 6, 0±0, 3, 10, 3±0, 5, 12, 4±1, 1 діб), а також летальність, порівняно з черезміхуровою простатектомією, відповідно, 1, 6±0, 9% і 4, 1±0, 8% (р<0, 05). Летальність після залобкової простатектомії складала 2, 1±0, 4% (порівняно із трансуретральною резекцією простати відмінності не вірогідні (р>0, 05)). Комплекс профілактичних заходів післяопераційних ускладнень везико-уретрального сегмента має вбирати: дотримання правил асептики і антисептики медичним персоналом; раціональну антибактеріальну терапію інфекції органів сечостатевої системи; відмову від багаторазових катетеризацій сечового міхура; обачливу енуклеацію гіперпластичної тканини простати; ретельну ревізію і гемостаз ложа простати; формування уретроцистоанастомозу з прошиванням сечівника і шийки сечового міхура за їх периметром; використання непохромованого кетгута не товщого, ніж №4 на цьому етапі; використання катетера діаметром меншим від калібру уретри; адекватне дренування сечового міхура. Крім того, на підставі порівняльного аналізу різних способів хірургічного лікування гіперплазії простати вірогідно встановлено, що ранній післяопераційний перебіг залобкової простатектомії кращий у хворих з великим об'ємом передміхурової залози (81 мл і більше) і позаміхуровою і змішаною формами росту. Про це також свідчать дані Kirby R. S., McConnell S. (1995), Peeling W. B. (1994) і Bartsch G. (1997).

Виконання нашої модифікації залобкової простатектомії показане при об'ємі передміхурової залози понад 100 мл у хворих із позаміхуровою і змішаною формами її росту. У таких спостереженнях існує можливість надійного і рівномірного формування тканинного валика і його прошивання апаратом для накладання швів на уретру без травмування ложа простати, що забезпечує добру адаптацію ранових поверхонь сечівника і шийки сечового міхура, а також зменшує об’єм інтраопераційної крововтрати (100±16 мл), порівняно з хворими, у яких об'єм простати менше 100 мл (390±50 мл)  (р<0, 001). Крім того, застосування винайденого апарата дозволяє нівелювати відмінності у рівні хірургічної техніки лікарів-урологів, які мають різний досвід роботи.

Порівняльний аналіз результатів залобкової простатектомії з ручним або апаратним накладанням швів на сечівник на етапі формування везико-уретрального анастомозу свідчить, що кількість хворих, які не мали післяопераційних ускладнень, в другій групі була на 21, 2% більше, ніж у першій (76, 2±9, 3% і 55, 0±4, 7% спостережень, відповідно (p<0, 05)). Перебіг хірургічного втручання і характеристика раннього післяопераційного періоду у хворих першої і другої груп представлені у табл. 3.

 

Таблиця 3

Перебіг залобкової простатектомії у хворих на гіперплазію передміхурової залози (М±m)

 

 

Матеріали табл. 3 свідчать, що застосування запропонованого апарата для накладання швів на уретру вірогідно скорочує тривалість залобкової простатектомії і зменшує інтраопераційну крововтрату (p<0, 001). Крім того, за рахунок рівномірного прошивання тканин уретри і гарної адаптації ранових поверхонь сечівника і шийки сечового міхура, забезпечувалась герметичність везико-уретрального сегмента, як правило, виключався контакт інфікованої сечі з рановою порожниною, що обумовлювало більш сприятливий перебіг післяопераційного періоду з більш раннім відновленням самостійного сечовипускання (p<0, 001). Так, тривалість операції та об'єм інтраопераційної крововтрати дорівнювали у хворих 1 і 2 груп, відповідно, 1, 9±0, 02 і 1, 4±0, 1 годин, 390±10 і 290±20 мл.

У 9 (8, 1±2, 5%) пацієнтів, яким була виконана залобкова простатектомія з ручним накладанням швів на сечівник, мала місце масивна кровотеча з ложа простати. Самостійне сечовипускання у хворих цієї групи відновилась на 6-10 добу (у середньому на 7, 9±0, 1 добу). Післяопераційний ліжко-день у середньому складав 14, 0±0, 8 діб. В той же час, у жодного оперованого із застосуванням апарата ранньої профузної кровотечі не спостерігалось. Наприкінці 3-ої доби макрогематурія у них припинялась. Уретральний катетер видалявся на 5-7 добу (у середньому на 6, 7±0, 1 добу), післяопераційний ліжко-день у середньому дорівнював 9, 3±0, 3 дня. Таким чином, тривалість відновлення сечовипускання і післяопераційний ліжко-день у хворих другої групи були, відповідно, на 15, 2% і 33, 6% менше, ніж у хворих першої групи (p<0, 001).

У післяопераційному періоді у хворих обох груп переважали інфекційно-запальні ускладнення (29, 0±3, 9%), при цьому в першій групі їх було в 1, 53 рази більше, ніж в другій (p<0, 05). Тромбоемболія легеневої артерії мала місце у 2 (1, 8±1, 3%) хворих першої групи, що стало причиною їх смерті. Відсутність летальних наслідків відрізняє модифіковану