Предмет:
Тип роботи:
Автореферат
К-сть сторінок:
29
Мова:
Українська
ст.
Практичне значення роботи. Теоретичні положення і результати можуть бути використані: в методологічному плані для подальших досліджень, сприятимуть вивченню українського (зарубіжного) мистецтва ХХ ст. студентами та аспірантами художніх вузів; для написання узагальнюючих праць з історії українського сакрального мистецтва та навчальних посібників. Практичні рекомендації допоможуть спеціалістам архітектурно-художніх профілів при виборі проектних вирішень архітектури, інтер'єру, інтер'єрного оздоблення та обладнання сакральних споруд.
Апробація дослідження. Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради ЛАМ. Основні положення дисертації виголошені у доповідях: на наукових конференціях Львівської Академії Мистецтв («Українські національні мотиви в архітектурі Р. Жука», 1996; «Народні мотиви в сакральному мистецтві української діаспори, друга половина ХХ ст. «, 1997; «Виявлення асиметрії в об'ємно-просторовому вирішенні найновіших церков української діаспори», 1999. А також на третіх Драганівських читаннях «Сакральне мистецтво Бойківщини», 1998 («Мотиви бойківської народної архітектури в українських церквах діаспори у ХХ ст. «) ; на конференції «Європейське мистецтво» в Дрогобичі 1999 («Художньо-образні та об'ємно-просторові особливості деяких українських церков Західної Європи»). Крім того, основні результати дослідження викладені у семи публікаціях обсягом 24, 6 д. а.
Об'єм і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, переліку умовних скорочень, чотирьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел (84 найменування) загальним обсягом 180 ст. Додатками є біографічні дані та альбом з ілюстраціями (195 рис.).
Основний зміст роботи
У вступі обгрунтовано актуальність теми, зв'язок з науковими програмами, визначено мету й завдання, хронологічні та територіальні межі, наукову новизну та практичне значення дослідження.
У першому розділі «Історіографія, джерела і методика дослідження» проводиться розгляд стану наукового вивчення теми. ЇЇ стан обумовлюється тривалою перервою, оскільки атеїстична політика уряду УРСР не сприяла дослідженням сакрального мистецтва. У 1920-30 рр. здебільшого вчені та аматори західних обл. України, а з другої пол. ХХ ст. і поза межами України досліджували означену тему. Одним з основоположників її вивчення був В. Січинський.
У зарубіжжі аналіз сакрального монументально-декоративного мистецтва проводився на прикладах новозбудованих українських церковних споруд (Р. Павлишин, Д. Степовик, С. Гординський, П. Іванець). Специфічним у зарубіжних дослідженнях було те, що об'єкти сакрального мистецтва та архітектури розглядалися в процесі їх розвитку і те, що дослідження обмежувалися конкретним регіоном українського сакрального мистецтва.
Відновлення зацікавленості релігійною тематикою в пострадянській Україні привело до появи праць, в яких досліджується становлення, формування та розвиток сучасного українського сакрального мистецтва (Д. Крвавич, І. Довганюк, М. Станкевич). Позитивну роль для науковців в Україні та в зарубіжжі відіграла можливість доступу до теоретичних матеріалів та наочного обстеження творів.
Загальна картина більшості найновіших наукових публікацій демонструє аналіз, який мало враховує історично-культурні, географічні й соціально-економічні передумови становлення та розвитку сучасного сакрального мистецтва поза межами України. Також недостатньо висвітлюється роль і значення у процесах формування та розвитку сакрального монументально-декоративного мистецтва національних традицій. У більшості дослідженнях бракує комплексного аналізу.
Методологія дослідження побудована на системному підході: монументально-декоративне мистецтво українських церков зарубіжжя ХХ ст. вивчається в комплексі із українською церковною архітектурою та в контексті єдиного культурного процесу. Розгляд монументально-декоративного мистецтва проводиться на основі типології церковних споруд, проведеної за об'ємно-просторовими та художньо-образними ознаками, що дозволяє простежити вплив основних традицій на їх розвиток. Монументально-декоративне мистецтво розглядається як частина українського сакрального мистецтва, досліджуються зовнішні та внутрішні фактори впливу на процес становлення, розвитку художньо-образних, стильових та об'ємно-просторових особливостей інтер'єрного простору, стінних оздоблень, іконостасу й іконографії орнаментального декору. У роботі використовується порівняльний метод у хронологічному і просторовому аспектах. Він ведеться на прикладах творів українського зарубіжного сакрального монументально-декоративного мистецтва, історичних прототипів, що знаходяться в Україні та об'єктів сакрального монументально-декоративного мистецтва та архітектури ХХ ст. Західної Європи, Північної та Південної Америки.
У загальнотеоретичному осмисленні проблем, порушених у роботі, основою для автора стали дослідження сакрального мистецтва зарубіжних науковців та таких українських вчених як: М. Драган, Д. Крвавич В. Січинський, М. Станкевич.
Джерельною основою даної роботи стали польові обстеження об'єктів українського сакрального мистецтва та архітектури в Польщі, Австрії та Італії, здійснені автором у 1996-99 рр.
У другому розділі «Розвиток монументально-декоративного вирішення ЕКСТЕР'ЄРІВ українських церков” простежено історичні, географічні й соціально-культурні фактори, що вплинули на розвиток українського сакрального мистецтва та архітектури: в Західній Україні й близькому зарубіжжі (Польща, Румунія, Словаччина) та становлення і формування українського сакрального мистецтва в діаспорі (Великобританія, Німеччина, Італія, Франція, США, Канада, Аргентина, Бразилія, Австралія). Зроблено порівняльний аналіз тенденцій їх художньо-образного та об'ємно-просторового розвитку. Простежено фактори, що вплинули на формування художнього вирішення найновіших українських церков зарубіжжя (друга пол. ХХ ст.). Порушується проблема взаємозалежності розвитку об'ємно-просторової організації церковної будівлі та екстер'єрних стінописів, мозаїки, вітража, декоративного орнаменту. Виявлено закономірності трансформації традицій в екстер'єрному оздобленні церков.
Історичні передумови й особливості формування українського сакрального мистецтва в різних регіонах світу. Тісний зв'язок з теренами «корінної» України існував до закінчення Другої світової війни, коли остаточно втратились політичні зв'язки та розпочались переселення українців на нові землі проживання. Тут українське сакральне монументально-декоративне мистецтво та архітектура зберігали тісний зв’язок з традицією, розвиваючись у єдиному культурно-ментальному просторі з Україною.
Історія розвитку українського сакрального мистецтва та архітектури в Північній, Південній Америці, Західній Європі розпочалася із початком масових еміграцій з України кін. ХІХ – поч.