+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Курсова робота
К-сть сторінок:
29
Мова:
Українська
justify;">До ранньої творчості Шевченка належать балади «Причинна» (1837), «Тополя» (1839) й «Утоплена» (1841), що мають виразне романтичне забарвлення. Своєю фантастикою й основними мотивами вони близькі до народної поезії. Поетичним вступом до «Кобзаря» (1840) був вірш «Думи мої, думи мої», у якому, висловлюючи свої погляди на відношення поезії до дійсності, Шевченко підкреслив нерозривну єдність поета зі своїм народом. Із цим віршем тематично споріднена поезія «Перебендя», у якій відобразилися думки молодого Шевченка про місце поета в суспільстві. Особливе місце серед ранніх творів Шевченка посідає соціально-побутова поема «Катерина» – хвилююча розповідь про трагічну долю української дівчини, яку знеславив московський офіцер. У розвитку подій цей ліро-епічний твір відзначається високою драматичною напруженістю.
1.2 Жіночі образи у творах Тараса Шевченка
Поряд з величними постатями героїчних борців, народних месників, поряд з історичними діячами визвольного руху у творчості Т. Г. Шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою i чистотою образ трудящої жiнки-матерi, сестри, дівчини, коханої.
«Такого полум'яного культу материнства, – писав М. Г. Рильський, – такого апофеозу жіночого кохання i жіночої муки не знайти, мабуть, нi в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу i найчистішу красу світу бачив у жiнцi, в матерi»[15; 103]. А сам, як ми знаємо, рiс без матерi: «там матiр добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила…»[25; 123] А пiзнiше Тарас Шевченко став вiльним, але одружитися так i не встиг, так що своїх дiтей i дружини у нього не було. Мрiяв вiн поселитися в Українi, одружитися з Ликерiєю Полусмаковою, але обставини склалися по-iншому.
I все-таки вiн дуже любив дiтей, завжди їм спiвчував, i улюблений його образ – це мати з дитям. Щаслива мати, вiльна, як у тому «снi», що приснився крiпачцi:
У нашiм раї на землi Нiчого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим… I на оновленiй землi Врага не буде, супостата, А буде син, i буде мати, I будуть люди на землі…[25; 89]
Для Т. Г. Шевченка жiноча недоля була згустком болю, що запiкся в його серцi. Крiпацька неволя – це доля рiдної матерi, яку передчасно «у могилу нужда та праця положила», доля сестер Катрi, Ярини, Марiї – голубок молодих, у яких «коси в наймах побiлiють», це трагiчна доля його першої трепетної любовi – Оксани Коваленко, доля всiх нещасних жiнок, що «нiмi на панщину iдуть i дiточок своїх ведуть». [8; 72] Т. Г. Шевченко гнiвно виступав проти жiночого безправ'я. Вiн нiби зiбрав воєдино у своєму зболеному серцi страждання поневолених жiнок усiх епох i схвильовано розповiв про них цiлому свiтовi.
Один з перших жiночих образiв у Шевченка – це Катерина з одноiменної поеми. Її прообразом була його кохана Оксана Коваленко, з якою доля так i не звела Тараса. Першi героїнi Т. Г. Шевченка – нещаснi, сплюндрованi жiнки: Катерина, Оксана, Марина, Ганна. Згадаймо «Причинну», «Тополю», «Лiлею» – це все жiнки без щастя i долi. Правда, серед них пiзнiше з'явиться i бунтарка, яка пiдпалить панський маєток i помститься за свою ганьбу. Але таких було мало. Бiльшiсть дiвчат Шевченкового часу ставали жертвами помiщицької розпусти, часто накладали на себе руки. Назви його творiв: «Вiдьма», «Сова», «Слепая», «Мар'яна-черниця» – не випадковi: саме наймичками, вiдьмами, совами, слiпими, черницями були жiнки в тодiшньому суспiльствi. Кожна жiнка-жертва для поета рiдна: «моя се мати i сестра, моя се вiдьма, щоб ви знали…»[8; 86].
Шевченковi поеми кличуть до помсти тим, хто топтав жiночу честь, гiднiсть i щастя. Менi особливо iмпонує образ Ганни iз поеми «Наймичка». Її життя заради сина, повнiстю принесене в жертву, – це материнський подвиг. Лише перед самою смертю вона розкриває синовi правду.
Ще одна iз сторiнок шевченкiвських вiршiв – це удовине горе, коли єдиного сина забирають у солдати. Великий Кобзар писав i жартiвливi поезiї (на жаль, їх дуже мало) про веселу життєрадiсну українську жiнку, наприклад, «Утоптала стежечку». Шевченковi героїнi вмiють не тiльки терпiти страждання, а й мститися своїм поневолювачам: Оксана, божеволiючи, пiдпалює палати свого кривдника; Марина вбиває ножем пана, який знiвечив її молодiсть; вiдьма горить гнiвом, ненавистю до розпусника-пана.
Тарас Григорович бачив у жiнцi передусiм духовну красу, обожнював материнство, уславлював вiрнiсть i щирiсть, але не прощає аморальностi й жорстокостi. Для Шевченка в його поезії було ніби дві України: Україна як неминуща основа і Україна як історичний момент. Україна – мати і Україна блудна. Україна непорочна і Україна «розбещена». Україна «лицарів» і Україна «рабів», «підніжків» і цю другу, історично спотворену й історично минущу Україну, він і проклинав заради першої – України-матері.
Обpаз матеpі – добpої, щедpої на любов і ласку – постає пеpед нами із твоpів Таpаса Шевченка. Пpикладом може служити Ганна, головна геpоїня поеми «Hаймичка».
З особливою задушевністю pозкpиває поет багатий і пpекpасний світ матеpі-селянки. Ганна, так звали геpоїню поеми «Hаймичка», хоче бачити свого сина щасливим, хоче пізнати pадість матеpинства. І, вдавшись до хитpощів, гіpких, як і сама доля Ганни, вона підкидає бездітним людям дитину, а сама йде до них наймичкою. Важкі пеpеживання матеpі, яка змушена навіть