Моральне падіння чи моральна велич жінки за поемою Тараса Шевченка "Катерина"

Про моральну незіпсованість Катерини свідчить той факт, що вона під час вирішальної розмови з батьками жодним словом не обмовилась про підлість свого звідника, облудність його обіцянок. Мовчки вислухавши звинувачення і присуд батьків, вона фактично взяла всю вину на себе. І не випадково. Адже, за народною мораллю, саме дівчина несе відповідальність за скоєний гріх, за легковажне нехтування дівочою честю, за позашлюбну вагітність.

Бог так створив цей світ, що за все в житті доводиться платити. І за добро, і за скоєний гріх – за все воздасться сторицею. Катерина за мить щастя поплатилася зруйнованими долями батьків, сина і, зрештою, власним життям. Та чи маємо ми право засуджувати Катерину? Виправдання їй немає, але карати чи милувати, – стверджує поет, – має право лише Всевишній. А наш людський обов'язок – підтримати людину в горі, в стражданні, дати їй притулок у негоду і шматок хліба. Якби всі чинили саме так – наскільки б менше горя й зла стало в світі.

У наш час суспільна мораль значно поблажливіше ставиться до матерів, які народжують дітей поза шлюбом. І діти ці користуються такою ж повагою і правами, як усі інші члени суспільства. Сучасна жінка сама (за підтримки держави) може виростити і вивчити дитину. Однак щасливе дитинство можливе тільки в повноцінній сім'ї. Дівчина, яка легковажить своєю честю, навряд чи зможе бути вірною дружиною і хорошою матір'ю. Дівчина повинна бути гордою і цнотливою, щоб найвищий обов'язок жінки – материнство – став для неї щастям, щоб у дитини були люблячі батько і мати. І якби в нашому суспільство не занепала традиційна народна мораль, сьогодні не вешталися б «попідтинню» десятки тисяч голодних і обірваних дітей – сиріт при живих батьках.

У третьому розділі Т. Шевченко показує дві зустрічі. Спершу Катерині зустрілись чумаки, другий раз – москалі. (Робота з текстом: зачитуємо уривок «Зострілася з чумаками... « до слів «... Медяник купила»). Катерині важко, соромно жебрати: «Бере шага, аж труситься», але ж маленького сина треба годувать.

Москалі виявилися не такими співчутливими до Катерни, як чумаки. Тяжке становище жінки їх зовсім не зворушило, більше того, вони сміються, глузують з неї: «Ай да баба! Ай да наши! Кого не надуют!» Це образило Катерину, і вона кидає докір москалям: «І ви, бачу, люде!» Одна тільки репліка. А сказано нею чимало: у ній і влучна характеристика, і осуд моральної розбещеності вояків, і здоровий глузд, і гіркий життєвий досвід.

Зустрівши нарешті свого кривдника, Катря забула про всі страждання й муки, яких зазнала через нього, звернулася зі словами, сповненими любові й надії:

Любий Іване!

Серце моє коханеє!

Де ти так барився?

Здається, то говорить не зганьблена й підло покинута покритка посеред шляху зимою в люту заметіль, а наречена чи дружина, що довго чекала з дороги милого. Та її любов, її сподівання жорстоко розтоптані: офіцер, пізнавши свою жертву, намагається втекти.

Зрозумівши це Катерина сповнюється відчаєм. Спочатку в її словах відчувається докір: «... За що ж, скажи, мій голубе?.. « Потім цей докір переходить у благання:

Мій батечку, мій братику!

Хоч ти не цурайся!

Наймичкою тобі стану...

З другою кохайся...

З білим світом... Я забуду,

Що колись кохалась,

Що од тебе сина мала,

Покриткою стала...

Читаючи ці благальні слова, легше всього дорікнути, що вона негорда, що йде на будь-які принизливі умови, аби тільки офіцер узяв її з собою. Але наступні слова Катерини переконують, що вона не думає про себе, а принижується перед своїм кривдником тільки заради сина:

Покинь мене, забудь мене,

Та не кидай сина...

Та офіцер не схотів і глянути на свого сина, утік, що дуже вразило Катерину:

Утік!., нема!.. Сина, сина

Батько одцурався!

Незважаючи на те, що бачимо тут Катерину вкрай приниженою, в моральному плані вона значно вища за свого кривдника. Поведінка офіцера, пана не відповідає нормам народної моралі. Він скоїв страшний гріх, ошукав Катерину, до того ж ганебно втік і від неї, і від свого сина. Такою була «честь російського офіцера», «честь дворянина».

Після першої зустрічі з москалями Катерина глянула на свого сина і

Тяжко усміхнулась:

Коло серця – як гадина

Чорна повернулась.

Чому в цей момент Катерина «тяжко усміхнулась»? Тонке психологічне ведення образу виявляється в тому, що Шевченко показав, як у Катерини поступово зароджується і міцніє думка про самогубство. Ще в момент розлуки з батьками вона ніби загадала наперед свою долю: «Заховаюсь, дитя моє, сама під водою... « Тепер, розчарована зустріччю з москалями, вона знову повертається до думки про самогубство. Коли ж Катерина остаточно переконалась, що офіцер справді зрадив і покинув її, вона впадає у відчай. У неї залишилось трохи сил і свідомості тільки для того, щоб покласти сина на шлях та попросити москалів віддати його «старшому», тобто офіцерові. Після того – затьмарення свідомості, божевілля, викликане важким нервовим потрясінням. Ось як вражаюче передано цей страшний відчай:

Біга Катря боса лісом.

Біга та голосить;