Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Моральне падіння чи моральна велич жінки за поемою Тараса Шевченка "Катерина"

Предмет: 
Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
29
Мова: 
Українська
Оцінка: 

поетів світу.

Про моральну незіпсованість Катерини свідчить той факт, що вона під час вирішальної розмови з батьками жодним словом не обмовилась про підлість свого звідника, облудність його обіцянок. Мовчки вислухавши звинувачення і присуд батьків, вона фактично взяла всю вину на себе. І не випадково. Адже, за народною мораллю, саме дівчина несе відповідальність за скоєний гріх, за легковажне нехтування дівочою честю, за позашлюбну вагітність.
Бог так створив цей світ, що за все в житті доводиться платити. І за добро, і за скоєний гріх – за все воздасться сторицею. Катерина за мить щастя поплатилася зруйнованими долями батьків, сина і, зрештою, власним життям. Та чи маємо ми право засуджувати Катерину? Виправдання їй немає, але карати чи милувати, – стверджує поет, – має право лише Всевишній. А наш людський обов'язок – підтримати людину в горі, в стражданні, дати їй притулок у негоду і шматок хліба. Якби всі чинили саме так – наскільки б менше горя й зла стало в світі.
У наш час суспільна мораль значно поблажливіше ставиться до матерів, які народжують дітей поза шлюбом. І діти ці користуються такою ж повагою і правами, як усі інші члени суспільства. Сучасна жінка сама (за підтримки держави) може виростити і вивчити дитину. Однак щасливе дитинство можливе тільки в повноцінній сім'ї. Дівчина, яка легковажить своєю честю, навряд чи зможе бути вірною дружиною і хорошою матір'ю. Дівчина повинна бути гордою і цнотливою, щоб найвищий обов'язок жінки – материнство – став для неї щастям, щоб у дитини були люблячі батько і мати. І якби в нашому суспільство не занепала традиційна народна мораль, сьогодні не вешталися б «попідтинню» десятки тисяч голодних і обірваних дітей – сиріт при живих батьках.
У третьому розділі Т. Шевченко показує дві зустрічі. Спершу Катерині зустрілись чумаки, другий раз – москалі. (Робота з текстом: зачитуємо уривок «Зострілася з чумаками... « до слів «... Медяник купила»). Катерині важко, соромно жебрати: «Бере шага, аж труситься», але ж маленького сина треба годувать.
Москалі виявилися не такими співчутливими до Катерни, як чумаки. Тяжке становище жінки їх зовсім не зворушило, більше того, вони сміються, глузують з неї: «Ай да баба! Ай да наши! Кого не надуют!» Це образило Катерину, і вона кидає докір москалям: «І ви, бачу, люде!» Одна тільки репліка. А сказано нею чимало: у ній і влучна характеристика, і осуд моральної розбещеності вояків, і здоровий глузд, і гіркий життєвий досвід.
Зустрівши нарешті свого кривдника, Катря забула про всі страждання й муки, яких зазнала через нього, звернулася зі словами, сповненими любові й надії:
Любий Іване!
Серце моє коханеє!
Де ти так барився?
Здається, то говорить не зганьблена й підло покинута покритка посеред шляху зимою в люту заметіль, а наречена чи дружина, що довго чекала з дороги милого. Та її любов, її сподівання жорстоко розтоптані: офіцер, пізнавши свою жертву, намагається втекти.
Зрозумівши це Катерина сповнюється відчаєм. Спочатку в її словах відчувається докір: «... За що ж, скажи, мій голубе?.. « Потім цей докір переходить у благання:
Мій батечку, мій братику!
Хоч ти не цурайся!
Наймичкою тобі стану...
З другою кохайся...
З білим світом... Я забуду,
Що колись кохалась,
Що од тебе сина мала,
Покриткою стала...
Читаючи ці благальні слова, легше всього дорікнути, що вона негорда, що йде на будь-які принизливі умови, аби тільки офіцер узяв її з собою. Але наступні слова Катерини переконують, що вона не думає про себе, а принижується перед своїм кривдником тільки заради сина:
Покинь мене, забудь мене,
Та не кидай сина...
Та офіцер не схотів і глянути на свого сина, утік, що дуже вразило Катерину:
Утік!., нема!.. Сина, сина
Батько одцурався!
Незважаючи на те, що бачимо тут Катерину вкрай приниженою, в моральному плані вона значно вища за свого кривдника. Поведінка офіцера, пана не відповідає нормам народної моралі. Він скоїв страшний гріх, ошукав Катерину, до того ж ганебно втік і від неї, і від свого сина. Такою була «честь російського офіцера», «честь дворянина».
Після першої зустрічі з москалями Катерина глянула на свого сина і
Тяжко усміхнулась:
Коло серця – як гадина
Чорна повернулась.
Чому в цей момент Катерина «тяжко усміхнулась»? Тонке психологічне ведення образу виявляється в тому, що Шевченко показав, як у Катерини поступово зароджується і міцніє думка про самогубство. Ще в момент розлуки з батьками вона ніби загадала наперед свою долю: «Заховаюсь, дитя моє, сама під водою... « Тепер, розчарована зустріччю з москалями, вона знову повертається до думки про самогубство. Коли ж Катерина остаточно переконалась, що офіцер справді зрадив і покинув її, вона впадає у відчай. У неї залишилось трохи сил і свідомості тільки для того, щоб покласти сина на шлях та попросити москалів віддати його «старшому», тобто офіцерові. Після того – затьмарення свідомості, божевілля, викликане важким нервовим потрясінням. Ось як вражаюче передано цей страшний відчай:
Біга Катря боса лісом.
Біга та голосить;
Фото Капча