Моральне падіння чи моральна велич жінки за поемою Тараса Шевченка "Катерина"

- Пpости мене. Я караюсь Весь вік в чужій хаті... Пpости мене, мій синочку! Я... я твоя мати. _ Та й замовкла... [25; 43]

Милосеpдям і любов'ю сповнена поема Т. Г. Шевченка «Наймичка». Його жіночі образи -це прості скривджені селянські дівчата. Пpоте сеpед убогості та гоpя Кобзаpева мати – це найвищий і найсвятіший витвіp на землі. Поет всім сеpцем співчуває і захищає у своїх твоpах жінку-покpитку, хоч наpодна моpаль її засуджує. Він стpаждає pазом з ними. Митець усім сеpцем схиляється пеpед обpазом пpостої неосвіченої селянської жінки – цієї безталанної мадонни укpаїнського наpоду.

Важка доля народу завжди була провiдним мотивом творчостi Тараса Шевченка. Неодноразово звучав i мотив оспiвування образу Матерi, який втiлював для нього й рiдну матiр, i Україну. Тож немає нiчого дивного, що серед його творiв з'явилася поема «Наймичка», де розкриваються водночас обидвi цi теми. Важливiсть образу матерi-страдницi, що усе своє життя вiддає заради щастя сина для самого поета пiдтверджує й те, що вiн пiзнiше пише повiсть з тим самим сюжетом i тiєю ж назвою.

Сюжетнi передумови твору перекликаються з iншою його поемою – «Катерина». В обох йдеться про жiнок, що народили синiв-безбатченкiв, але якщо в «Катеринi» увага автора зосереджується на соцiальних причинах трагедiї, то «Наймичка» присвячена висвiтленню тих людських якостей, що дозволяють протистояти обставинам. Катерина гине, лишаючи Iвася напризволяще, Ганну рятує її материнське покликання. Соцiальний аспект вiдходить нiби на другий план, розглядається як обставини, за яких Ганна вимушена до останньої хвилини життя мовчати про те, що саме вона є матiр'ю Марка, пiдкинутого подружжю заможних селян, i грати роль звичайної наймички.

I в життi, i в лiтературi нам неодноразово траплялися приклади материнського героїзму. Але вчинок Ганни – незрiвнянний. Заради власних дiтей матерi здатнi здiйснити подвиг, вiддати своє життя – але де ранiше ми чули про жiнку, що зреклася своєї дитини, щоб надати їй гiдне мiсце пiд сонцем?

Справжня материнська любов завжди безкорисна, але усе ж таки зазвичай вона чекає на одне – взаємнiсть. Це природно, коли мати любить дитину, а дитина любить матiр. Любов дитини – єдина плата, на яку чекають матерi. Але Ганна приносить у жертву навiть можливiсть взаємностi. Доки вона мовчить, жодна людина в свiтi не назве її сина байстрюком. Мовчання є єдиною запорукою його успiху в життi, i мати це дуже добре розумiє. Бiльше того, коли Марко, не здогадуючись про те, ким є насправдi наймичка, починає ставитися до неї як до рiдної людини, вона лякається:

«За що вони мене люблять? За що поважають? О боже мiй милосердний! Може, вони знають... Може, вони догадались... Нi, не догадались; Вони добрi... [25; 48]

Вона нiчого не робить, щоб збудити у серцi сина зустрiчне почуття, але, мабуть, її любов сама собою настiльки велика, що повнiстю сховати її Ганна не може, тому почуття не лишається без вiдповiдi. Марко та Катря, його дружина, нiби мимоволi починають любити Ганну, порiвнюючи її подумки саме з матiр'ю.

Тричi наймичку у Київ Катря провожала, Так, як матiр. [25; 49]

Коли Ганна повертається з поїздки, Катерина умиває їй ноги – до звичайної наймички такої пошани нiхто б не виявив. Марко привозить їй дорогi подарунки.

А наймичцi на очiпок Парчi золотої I червону добру хустку З бiлою габою. [25; 50]

Усе це вiдбувається невимушено, зовнi здається у стосунках мiж матiр'ю та сином досягається своєрiдна гармонiя, але таємниця не дозволяє усе ж таки Ганнi бути цiлком щасливою. Помираючи, вона зiзнається у тому, що саме вона є справжньою матiр'ю Марка. Але хто зна, можливо цього зiзнання йому саме й не вистачало – воно викликає у нього справжнiй шок:

…Зомлiв Марко, Й земля задрижала. Прокинувся... до матерi - А мати вже спала! [25; 53]

Так, найперше, що вiн робить – кидається до матерi. Якою щасливою була б Ганна, якби встигла побачити його реакцiю! Та вже пiзно...

Так змальовує Шевченко вищий прояв материнської любовi – вiддати заради дитини усе, собi не залишити нi краплi. I хоча про соцiальнi причини вiдверто нiчого не сказано, трагiзм викликаної ними ситуацiї говорить сам за себе, i мовчазне засудження iснуючого устрою, за якого жiнка-матiр вимушена ховати правду до останнього подиху, виявляється чи не сильнiшим, нiж у тих творах, де про нього говориться вiдкритим текстом.

Перша половина ХIХ столiття. Росiя – пiд чоботом самодержав ства, у ярмi крiпаччини стогнуть люди. Крiпака можна продати, помiняти на собаку, до смертi засiкти рiзками за найменшу провину, забрати у солдати. Та найбiльш трагiчна доля жiнки-селянки, особливо – матерi-крiпачки. Т. Г. Шевченко