Моральне падіння чи моральна велич жінки за поемою Тараса Шевченка "Катерина"

Там матiр добрую мою Ще молодую у могилу Нужда та праця положила... А сестри... Сестри, горе вам, Мої голубки молодiї. Для кого в свiтi живете? Ви в наймах виросли, чужiї, У наймах коси побiлiють, У наймах, сестри, й умрете.

«Якби ви знали, паничi... « [8; 78]

Пережив поет втрату коханої Оксани, яку спiткала доля Катерини. Знав багатьох нещасних жiнок. I доля матерi-страдницi стає одною з провiдних тем його творчостi (мабуть, другою пiсля теми боротьби). Страждає героїня вiрша «Сон», яка збирає урожай з панської ниви, а власне дитя покинула без догляду «у холодку пiд снопом».

Йому боляче бачити, що: ... А онде пiд тином Опухла дитина голодная мре, А мати пшеницю на панщинi жне…

(«Сон»)

 Мати Лiлеї «... все журилась... i плакала» …та нашого злого пана кляла-проклинала. Та й умерла».

(«Лiлея») [25]

Мати Марини днями i ночами просиджує перед вікнами поміщицького будинку, не в змозi визволити доньку з пазурiв ласого пана («Марина»). Кров'ю обливається серце матерi Алкiда («Неофiти»), коли вона бачить, як дикi звiри розривають на аренi Колiзею її сина, її дитину.

Причини цього горя трохи рiзнi. Переважно вони соцiальнi. Вiд панської необмеженої влади i сваволi страждають героїнi однойменних вiрша i поеми «Сон», всевладний пан занапастив матiр Лiлеї, біжить у поле за донькою, яка збожеволiла, i гине разом з нею мати Марини.

Часом причини страждань жiнки-матерi релiгiйно-соцiально-психологiчнi. Алкiд («Неофiти») приймає нову релiгiю, яка несе справедливiсть, – християнство, перших християн переслiдують – i вiн гине. Але релiгiйна тема звучить тут ширше: мати розумiє, що син бореться за правду i справедливiсть, тому страждає, але не дорiкає йому.

Якого ж порятунку шукають героїнi творiв Шевченка? Де його шукають? Частiше всього вони – покiрнi жертви, що мовчки сраждають i гинуть. Покiрно йде мати Iвася («Сон»), «щоб дожать до ланового ще копу», все, на що вона здатна – це мрiя-сон про волю. Проклинаючи (але не бiльш) пана вмирає мати Лiлеї. Лише благає пожалiти її дочку мати Марини.

Не протестує i Ганна («Наймичка»), але вона шукає порятунку в людськiй добротi, пiдкинувши дитину заможним лiтнiм селянам. I не помиляється. Адже це простi люди з серцем i душею, що вмiють любити i спiвчувати. [10] Свiдомiший протест матерi Алкiда: втративши сина, вона продовжує його справу, несе синове слово – слово правди людям i проклинає тирана.

Отже, показавши страждання безправної, хоч i прекрасної («нiчого кращого немає, як тая мати молодая») жiнки-матерi, поет нiби кличе: «Давайте ж щось зробимо, щоб не каралася так гiрко людина, мати, вiд якої – все найпрекраснiше на землi! Порвiмо кайдани!» [10]

 

 

Тема жінки-матері – провідна у творчості Т. Г. Шевченка. Великий поет і художник багато уваги протягом усього життя присвятив темі жіночої долі і створив прекрасні образи жінок, матерів, які нас чарують, зворушують, захоплюють, відкривають нові світи. З ніжністю й любов'ю змальовує поет українських дівчат, молодиць, але найбільшої сили поетичного узагальнення досяг Шевченко у створенні образів жінок-матерів.

У шанобливому ставленні до жінки та обожнюванні жінки-матері Т. Шевченко відтворив національні. особливості, ментальність українського народу. З прадавніх часів наші предки, яких називали орачами, оріями, вирощуючи хліб, створили собі культ Матері-Землі (В. Паха-ренко), що згодом переросло в обожнення жінки, матері, а наруга над нею вважалася великим гріхом. Це засвідчують численні обрядово-календарні дійства, що прийшли до нас із глибини віків, а також народні пісні, легенди, перекази.

На фольклорному ґрунті формувалися поетичні смаки Т. Шевченка, свідомість його вбирала відлуння вікової культури, і вже в дитинстві та ранній юності закладалися майбутні жіночі образи.

Усі віхи жіночої долі осмислив і відтворив поет у «Кобзарі».

Конфлікт між призначенням жінки на землі й тяжкою дійсністю, котра нівечить материнство, глибоко хвилював Т. Шевченка, завдавав тяжких творчих мук. Майже в усіх його творах тема материнської долі звучить трагедійно. Колись вродливі, молоді, матері переживають каліцтво, божевілля, самотню старість, смерть під тином. Поет творить епопею материнського горя, ставить своїх героїнь у виняткові обставини.

Поема «Катерина» була написана в Петербурзі в 1838 p., коли він був уже на волі, навчався в Академії мистецтв. Поема має присвяту: «Василию Андреевичу Жуковскому на память 22 апреля 1838 года».

На перший погляд, «москалі» – це росіяни, тобто чужинці, російські солдати, офіцери-паничі. І ставлення до них у поета однозначно негативне. Однак, як пише дослідник творчості Т. Шевченка Ю. Івакін, слово «москаль» поет вживав у різних значеннях. У поемі «Москалева кринця» – це солдат-українець. У цьому випадку ніяк не можна говорити про негативне ставлення Шевченка до солдата. Інколи словом «москалі» митець називає взагалі росіян. Але не слід думати, що це свідчить про якесь негативне ставлення поета до російського народу. Слово «москалі» на позначення росіян (на відміну від назв інших народів, що жили в Російській імперії) тоді було найуживаніше серед українців і походить воно від назви Росії допетровської епохи – Московія, Московщина.

Проте саме тут, у поемі