Народні елементи математики у сиву давнину Полісся (Рокитнівського району)

 

 

 

У різних народів міри були різними. Частина з них ще й понині побутує у народній термінології. З розвитком міжнародної торгівлі виникла потреба встановити єдину систему мір. Наведемо приклади стародавніх мір і їх співвідношенняз сучасними мірами в Рокитнівському районі. Відомості з народної математики викликають зацікавленість до вивчення математики та її історії, культури нашого з вами народу та розвивають кругозір.

На поліссі, в Рокитнівському районі,було потрібно у хліборобській практиці якось вимірювати поле. Народні міри, що з'явилися у процесі тих чи інших польових робіт, мали досить умовний характер, були надто приблизними. Найбільш поширеною на поліссі була досить популярна міра "день орати", чи "день землі", або "на один плуг", тобтовеличина поля, зорана впродовж дня.

Назви мір площі (землі) характеризуються тим, що взяті вони або від кількості затрачуваного на обробіток часу, або від кількості висіяного насіння, або від кількості зібраного на даній площі врожаю. Перші дві назви побутували відносно оброблювальної землі, третя - найчастіше відносно сінокосів. Усі ці три назви способи міряння площ дуже давні. В межах цих видів виділяються міри, взяті від кількості затраченого на обробіток землі або косіння сіна, часу від назви виконавця роботи, від назви використаного знаряддя праці, наприклад, «на один день косіння», тобто на її обробіток плугом потрібен день.

Оскільки продуктивність оранки залежала від типу ґрунту, досконалості знарядь оранки і тяглової сили (коней, волів), то і величини були неоднакові. На мальовничому красивому Поліссі побутувала міра "соха", тобто приблизно 0,40 га. Меншою за розміром була "упруга" - третя частина міри "день землі", поширена на Рокитнівщині. "Упруги" були ранкові, обідні, вечірні.

Великі площі поля вимірювалися "ланами" (19-25 га), у селі Березове, у Старому селі - "волоками" (21 га), що поділялися на "прути" (1,2-1,5 га). Це були дещо регламентовані міри поля, на відміну від тих, які визначались за виконаною роботою протягом одиниці часу. Існували міри площі за величиною скошеного поля ("день косити"), за кількістю висіяного зерна - "віко" (1/8 га, на яку припадає 25 л зерна для засіву).

Також селяни на Рокитнівщині послуговувалися мірою, яка називалася "ділець" ("телека") - величина сільськогосподарських угідь, що забезпечувала прожитковий мінімум для господаря. Сюди належали: садиба, оране поле, луки, пасовисько. Народні виміри виявилися живучими, навіть, після запровадження стандартизованих одиниць, таких, як десятина (1 га), морг (0,57 га), гольд (0,48 га), кадастральний гольд (0,57 га), угр (1 га) тощо, селяни використовували давні міри.

Гона (гони) - давня міра відстані, що дорівнювала довжині ланів. Оскільки останні у різних селах бували неоднаковими, гона була нестабільною одиницею. Розрізнялися невеликі - 60 сажнів, середні - 80 та добрі гони - 120 і більше сажнів. Слово походить від ганятися, тобто орати лан багато разів уздовж від початку і до краю. (Українська минувшина: ілюстрований етнографічний довідник)

Гона - ще "прогін" по-іншому. [13]

 

Приклади вживання.

1. Як вийти з тих печер та стати до сонця, — перед тобою усе тільки гори крейдяні біліють високі, а між горами тими узенька річка, прозора і глибока, дзюрчить. Прудко біжить та річка гоней із двадцять, до самої луки зеленої, — по луці вже тихо і широко розливається і тихо далі леліє попід гаями, а там у високих очеретах десь пропадає. (Марко Вовчок - Три Долі)

2. За могилою цілі гони стояли вишняку і сливняку, з великою частиноюсушняку. Насупротив більш гоней займали груші і яблуні. (Олександр Кониський - "Юрій Горовенко")

3. Проїхали ще там кілька гоней, чи верстов; до міста ще далеко, ще тільки піски починаються. (Олександр Кониський - Отак були вскочили!)

З вище сказаного у різних народів міри були різними. Частина з них ще й понині побутує у народній термінології на Рокитнівщині.[17]

 

 

Своєрідною для нас виявилася народна система лінійних мір, якою користувались в Україні з давніх-давен і користуються на Поліссі до сьогодення . Їх походження має антропометричний характер. Усі лінійні давні міри пов'язані з природним рухом (розведенням пальців, розмахом рук), з окремими частинами людського тіла (ліктем, п'ядею, пальцями, ступнею і навіть голосом) чи фізичною силою - "на відстань голосу", "на відстань кинутого каменя" тощо. Тому у різних народів вони були не однаковими, тісно пов'язувалися з традиційними особливостями ("локоть давньоримський", "локоть мадярський"). Основними мірами довжини ще з часів Київської Русі були: "локоть", "п'ядь", "ступня", "сажень" і навіть "крок". "Локоть" - відстань між ліктьовим суглобом і кінцем стиснутого кулака ("п'ястуха") людини середнього зросту - становив 45-50 см. "Литовський локоть" дорівнював 61,6 см і був поширений на нашомуПоліссі. Цю