Народні елементи математики у сиву давнину Полісся (Рокитнівського району)

Цiкаво визначали час дiти-пастухи. Серед них була вельми поширеною гра "В години". Надвечiр, коли корови особливо пожадливi до пашi, а отже, не потрiбна особлива пильнiсть, дiтлахи дозволяли собi погратися. Брали звичайну паличку i ставили її на вказiвний палець. Якщо вона нахилялась, то знизу рукою робили рух у той самий бiк, щоб паличка не впала. 

Так, вмiло манiпулюючи, можна було певний час утримувати кийочка у вертикальному положеннi.Якщо палиця не нахилялася i стояла рiвно, то казали таку примовку:-Палко, палко, нiмечино! Скiльки годин до вечора? 

Пiсля цього починали рахувати вiд одиницi. Скiльки встигали налiчити, доки кийок не впав, стiльки, вважалося, залишилось часу пасти корiв. 

Як ви розумiєте, такий вiдлiк був умовним. Адже вправний пастушок мiг довго утримувати палицю у вертикальному положеннi. Але найкращим показником часу була власна тiнь. В обiдню пору, ставши спиною до сонця, тiнь вимiряли кроками, i три-чотири ступнi було достатньо для того, щоб гнати корiв на обiдню дiйку. Ввечерi це число множили вдвiчi. 

Значно гiрше було, коли випадали похмурi днi. Тодi виручали спостережливiсть i кмiтливiсть. Виявляється, i за поведiнкою тварин можна визначити час. В одних випадках корови починали мукать, в iнших – настiйно дивитись у бiк села або втiкати.Це було вiрною ознакою того, що в корiв прибуло молоко.

Можна сказати, що людина у своєму життi насамперед помiчає плин часу.

Отже, вiдповiдно формувалася i певна часова орiєнтацiя. Доба подiлялася на чотири частини: ранок, день, вечiр, нiч, а день, як активна часова частина доби. [4]

 

 

 

Умовне і своєрідне окреслення мір часу, довжини, обсягу тощо виникло в процесі трудової діяльності людини. Впродовж тривалого часу ці виміри унормовувалися і набирали певного шаблону, відомого і визнаного у конкретному людському середовищі. Та чи інша величина поширювалася під час обмінних торгових операцій. Набуті віками навички виміру поля, довжини, маси, часу закріплювались у повсякденному житті, хоча паралельно засвоювались загальноприйняті стандартизовані міри. Народні виміри часу. Людина у своєму житті насамперед помічає плин часу. Отже, відповідно формувалася і певна часова орієнтація. Вона передусім полягала в означенні виміру тривалості дня, доби, поділу їх на часові відрізки, які вмотивовувались традиційним побутом, господарською діяльністю. Саме в такому часовому вимірі людина вбачала суть буття: «Що сьогодні?». І її існування поділялося не на тижні, місяці, роки, десятиліття, а на дні — основний відлік часу, що стосувався повсякденної діяльності.

Доба поділялася на чотири частини: ранок, день, вечір, ніч, а день, як активна часова частина доби, — відповідно на ранок, обід («полуднє») і вечір. Поза тим був ще й інший відлік: за першими півнями, другими, третіми, що відповідало передранковій порі. Часто користувались поняттями «до полудня», «по полудню годину чи другу», «перед заходом Сонця», «опівночі» тощо. Визначення тривалості дня відбувалось через виробничі процедури. Зокрема, день міг прирівнюватися до півгектара поля, тобто по кількості часу, затраченого на оранку цієї площі («день орати», або «день косити»), тощо. Побутувало багато традиційних способів дізнатися про пору дня. Найчастіше орієнтувалися за тінню людини, якогось предмета (будинку, дерева), розташуванням Сонця на небосхилі стосовно горизонту тощо. Більші відтинки часу окреслювались деякими процесами, що відбувались у природі: цвітінням характерної для даної місцевості рослинності або прильотом птахів. Була поширеною календарна прив'язаність часу: «на Коляду», «до Коляди», «у піст», «у Великий піст», а також до сімейно-побутових дій: «до хрестин», «після весілля» тощо. [7]

Математичні відомості українського народу мало досліджені не лише істориками математики, але і етнографами. Однак ця галузь знань дає цінний матеріал для вивчення розвитку культури українського народу. Значного розвитку математичні знання набули ще в часи Київської Русі. Незважаючи на всю різноманітність лічби, основною системою числення в українців була десяткова.

Археологічні пам'ятки свідчать, що вже у IX—X ст. східні слов'яни застосовували прості прийоми лічби. У ХУШ-ХІХ ст. способи лічби поступово удосконалювалися, хоч подекуди серед населення залишились у вжитку обчислення, що виникли у давнину. Деякі селяни дуже швидко і правильно обчислювали на пальцях, особливо дію множення.

Наприклад, 7*9. На одній руці загинаємо стільки пальців, наскільки 7 більше 5, тобто загинаємо 2 пальці. На другій — на скільки 9 більше 5, тобто загинаємо 4 пальці. Отже, на одній руці загнуто 2, не загнуто 3 пальці; на другій руці загнуто 4 пальці, не загнутий 1палець. Далі знаходимо число усіх загнутих пальців 2 + 4 = 6 (це будуть десятки )ізнаходимодобуток числанезагнугихпальців 

3*1 = 3 (це будуть одиниці). 

У результаті одержуємо число 63. Цей спосіб описано у підручнику «Арифметика» Магницького, який вийшов у світ у 1703 р. [15]

Наведемо приклади усного рахунку.

1.На млин привезли спочатку 48 пудів, потім 95, а пізніше 117 плаїв зерна.

Щоб дізнатися, скільки всього зерна привезли на млин, мірошник підрахував: перший раз — 50 пудів (на 2 менше), другий раз — 100 пудів (на 5 менше), третій 120 пудів (на 3 менше). Мірошник спочатку додавав «круглі» числа, потім віднімав зазначені числа: 50+100+120-(2+5+3)=260.

2.Нехай за 5 аршинів полотна