Народні вірування та традиції в українській фразеології (свійські тварини)

Цікаво, що назви одних і тих самих тварин у різних мовах передають різні риси людини. Це свідчить про своєрідність образного мислення кожного народу, яке являє собою складний асоціативно-психологічний процес.

В. І. Кононенко вказує[18; 45], що українська фраземіка відбиває символіку нашого народу, побудовану на персоніфікаціях, своєрідному образному сприйманні картин світу. Поряд з типовими для інших народів усвідомленням тварин, як носіїв фікованих, характерних ознак (баран, вівця, вовк, заєць), українські фраземи представляють специфічно-національне бачення людського буття через призму поведінки тварин.

 

 

Серед тварин, які були у господарстві, український народ особливо любив і шанував коня. Митрополит Іларіон стверджує[18; 59], що кінь у найдавніші часи великої ролі не відігравав, а став частим і улюбленим за часів козаччини. З давнього часу кінь, особливо вороний чи баский, став символом швидкості, тому в давнину були відомі й крилаті коні, що позосталися дотепер у наших народних творах, особливо в казках. Зокрема, у фраземі “летить як кінь” лексема кінь виступає якраз на позначення швидкості. Кінь може бути й віщим і чудесним, і вірно служить своєму панові.

С. Плачинда наводить міф про коней[22; 81]. Це перетворені люди, яких Тур покарав за непокору. Він примушував рід панів (найстародавніше плем’я) звозити землю влітку на санях (бо на той час ще не винайшли колесо), щоб побудувати земляні вали для захисту від диких кочових племен. Пани взялися за роботу і зробили вал на своїй території, а далі працювати відмовились. Можливо, відгомін цього міфу маємо у паремії “Дай коневі вівса і жени його як пса”. Цікаво, що лексема пес у даному прислів’ї конотує ознаку ’нікчемність’ і переносить її не на людину, а на тварину. Тому у цій паремії звучить неповага до коня. Але таких прикладів дуже мало.

Навпаки, кінь шанується українським народом. За народними повір’ями на конях (крилатих, золотогривих) їздили боги. Не даремно кажуть “Як на коня зсадив” (підняв настрій), або навпаки, “Як з коня зсадив” (грубо когось вилаяв). Лексема кінь у даних фраземах конотує ознаку ’щось хороше, надзвичайне’.

Цікавим є словосполучення всісти на коня. Сучасники літописця Нестора сприймали його як вільне, власне як і ми тепер, але тільки тоді, коли воно поєднувалося з дієсловами руху, як-от: “Глебъ же вборзе вседъ на конь с малою дружиною и поиде” – “Гліб же незабаром сів на коня з малою дружиною і поїхав”.

Та всісти на коня можна було і ’на кого’ і ’з ким’. У грамотах великого Новгорода і Пскова, наприклад, читаємо: ”Мені... і моєму братові всісти на коня на князя на литовського або тверського”; “Новгороду всісти на коня зі мною з князем з великим і моїм братом... ”. Всідали на коня також і ’проти кого’ і ’за кого’. В таких випадках синтаксичні зв’язки або сама ситуація свідчили про метафоричність, фразеологічний план словосполучення. Коли Ігор звертався до дружини: “Тож всядьмо, браття на свої борзії коні та на Дін синій поглянем”, то він запрошував давніх сіверян не до легкої верхової прогулянки, а до дуже й дуже небезпечної справи: князь закликав ’вступити в похід’. Швидше всього, всісти на коня первісно пов’язувалося з участю кінних воїнів у поході.

Хоч фразеологічний зворот всісти на коня в давньоруській мові був одним із найстійкіших, в ідіоматику сучасної мови він не ввійшов, “поглинувшись хвилями минулого”. [25; 74]

В пареміях ця тварина набуває таких ознак:

’працьовитість’: “Кінь не хлібороб, не коваль, не плотник, а перший на селі роботник”, “Коли коня і мають, шапку перед ним знімають”;

’тварина, яка любить догляд’: “Любили поганяти, люби й коня годувати”, “Не давши оброку, не бий коня збоку”;

’волелюбність’: “І золоті вудила коневі не милі”.

Отож, в основному лексема кінь у фразеологізмах виступає на позначення позитивних сем, проте існує також і невелика кількість фразем, семи яких мають дещо негативних відтінок. Щоб проілюструвати дану думку, звернімося до фразеологізмів з наступними семами:

’норовливість’: “Норовливому коневі і майдан тісний”, “Тямить кінь з якого боку брикається”;

’невеликий розум’: “Дурний як турецький кінь”, “У коняки грива довга, а ум короткий”. [23; 72]

Кінь супроводжував людину протягом її життя, був їй вірним помічником, особливо це стосується військових. Тому можна сказати, що лексема кінь у фразеологізмі “Був на коні і під конем” конотує ознаку ’мірило досвідченості’ (так говорять про людину, яка пройшла крізь життєве випробування). Навіть, коли ми звернемося до шахової фразеології, то і тут можна знайти фразему з лексемою кінь – “Хід конем”. Вона використовується, коли мова йде про прийняття якихось непередбачуваних, ризикованих рішень, але таких, результат яких може принести несподіваний позитивний результат, зокрема, вихід з скрутного становища. [25; 65]

 

 

Позитивним є ставлення українського народу і до вола. Українці, перекладаючи позитивні ознаки цієї тварини на людину склали чимало різних висловів