Народні вірування та традиції в українській фразеології (свійські тварини)

Воли і віслюки створені Богом і вважаються благословенними за те, що, коли новонароджену Богодитину було покладено до ясел, воли й віслюки вкривали її соломою і зігрівали своїм диханням (Подільська губернія). Воли напередодні Нового року (в Луцькому повіті – напередодні Різдва Христового) набувають здатності розмовляти людською мовою, про що говорить наступна легенда.

Один господар, довідавшись од людей про те, що воли проти Нового року розмовляють між собою людським голосом, вирішив підслухати їхні розмови. Ось і заліг він на ніч у яслах. Лежав так він, може, до півночі, – нічого не чути. Тихо в оборі (у воловнику, в загороді), воли полягали, ремиґають собі. Лежали воли, лежали, а тоді один раптом підводиться. А другий і каже до нього: «Чого ти не лежиш, нащо ноги томиш?». Господар в яслах нашорошив вуха і слухає. Той віл, що підвівся, каже: «Як то ми далі житимемо, адже в нашого господаря дуже мало сіна? А до весни ще далеко, то чим же він нас прогодує?» А господар все слухає та дивується. Ті воли, що лежали, кажуть: «Нічого, що в нашого господаря мало сіна; є ще в нього ціла скирта соломи, що вже три роки як стоїть. Цією соломою господар і годуватиме нас до нового сіна. Якби він обмолотив цю скирту, то набрав би ще корців (корець дорівнює чотирьом мірам) зо два жита. Ну, та господар не обмолочуватиме тієї соломи, бо, як тільки обмолотить, то й помре; лише тим ми і поживимося, що в соломі лишилося де-не-де зернятко». Отак це розмовляють між собою воли, а господар все те чує. Господар замислився – хочеться йому обмолотити ту солому (існує думка, що жито в ті часи було дороге). Міркує: «Обмолочу та продам – ось і куплю волам сіна». До того ж, він чув, що казали воли, страшно молотити! Крутивсь, крутивсь господар, а тоді не стерпів-таки: «Де, – думає, – валяються два корці жита?» Одразу ж умовив молотьбитів: змолотили солому. Вимолотили, вони й зерно, однак господар справді потім недовго й жив: як говорили воли, так і збулося (Київська губернія). [4; 56]

Під впливом цієї і подібних оповідей на Україні дбають про те, щоб добре нагодувати волів, особливо напередодні Нового року.

Внаслідок шанобливого ставлення до цієї тварини, лексема віл конотує переважно позитивні ознаки: ’корисна тварина’, ’витривалість’, ’неквапливість’, ’войовничість’. Як бачимо новими є три останні:

’витривалість’: “Від чого віл брикає, від того кінь здихає”, “Вали на воли – все повезуть”, ”Вали на бурого, бурий повезе”, “Вали на сірого, сірий все знесе”;

’неквапливість’: “Волом зайця не догониш”, ”Годі волом зайця затровити”, “Воли пасти – не ведмедя водити”;

’войовничість’: “Безрогий віл і ґулею б’є”, ”Волові роги не тяжкі”.

Фразеологізми з лексемою віл також виступають на позначення великої кількості інших сем, зокрема:

’цінна тварина’: ”Коли віл пропав, то пропадай і ярмо (пропадай і батіг) ”, тобто, коли пропало щось більше, то вже і меншого не жаль, бо у відчаї для людини ніщо не миле; “Без вола хата гола”, – бо селянський двір без тяглової сили – вола або коня – належав до найбідніших;

’завзятість до праці’: ”Як віл у ярмі, коли не випряжеш, то не випряжеться”, “Як віл пристане, так віз масти, а як кінь пристане, так ніж гостри”;

’невибагливість до їжі’: “Волови дай полови, буде робив поволи”;

’працьовитість”: “Доброго вола у ярмі пізнають”;

’великі розміри’: “І на воловій шкурі всього не списав би”;

’підпорядкованість меншого більшому’: “Не ходять ясла за волами, а воли за яслами”;

’невеликий розум’: “Був волом та й став козлом”, – про чоловіка з великим ротом, а дурною говіркою, бо розум не залежить від зовнішності, постави; “Як віл не мудрив, а плуг тягне”. [23; 123]

Цікавим є вислів “Хіба ревуть воли, як ясла повні”. Його використовували тоді, коли люди бунтували, але бунтували недарма, – тоді, коли вже далі терпіти було неможливо. Звідси можна зрозуміти, що у даному фразеологізмі лексема віл виступає з семою ’невибагливість’. Доречно зазначити, що дана фразема стала назвою відомого роману Панаса Мирного.

Митрополит Іларіон зазначає, що волів вживають з найдавнішого часу для похорону, – це загально арійський звичай. Можливо, відгомін цього звичаю бачимо у фраземі “Тікай з волами, бо процесія йде”. [18; 97]

У фразеології з лексемою віл функціонує чимало висловів, які конотують цікаву ознаку – ’зверхність однієї людини над іншою’: “Біда тому волові, якого корови підганяють”, “Горе тобі, воле, коли тебе корова рогом коле, горе тобі, чоловіче, коли жінка дулі тиче”. Вони викликають великий інтерес, адже часто вживалися про безвільного чоловіка, над яким коверзує жінка, що часто траплялося в українських сім’ях. [25; 64]

Біологічно спорідненим з волом є тур, але найменування цієї тварини конотує дещо інші ознаки: ’відважність’, ’сила’, ’впертість’. Наш народ дуже шанував тура. В давньоукраїнській міфології Тур – бог сили, лицарства, честі, заступник воїнів