Народні вірування та традиції в українській фразеології (свійські тварини)

незвичайне

 

 

Корова, як кінь і віл, теж була завжди в пошані на Україні. Вона займала важливе місце в житті селянина: давала молоко, м’ясо, а тому користувалася на Україні особливим піклуванням і доглядом. Корова – поїльниця і годувальниця селянської родини. [10; 95] З коровою слід поводитися лагідно і навіть шанобливо. На Великдень у Новгород-Сіверському повіті з нею христосуються, дають «святості», тверде вим'я мастять «четверговим» яєчком, підкурюють смирною та ін. Залишаючи корову доїти, дають їй хліба-солі – «одхідного», як робітнику при розрахунку. Корова дуже чутлива до «лихого ока», через що у селах не можна завести хорошу корову, а в місті можна, бо тут менше людей з «лихим оком». Коли в корови зіпсується молоко, стане червоним, треба її видоїти й вилити це молоко на тому ж місці, тоді підкурити корову чимось «свяченим» – і причина обов'язково минеться, якщо лиш нікому про те не розповідати, а то корова ходитиме зуроченою до весни. А навесні слід узяти паличку з клечальної осики (гілка осики, якою прикрашали хату на Трійцю – Зелену неділю), зрубану першою в суботу проти Зеленої неділі, і нею гнати корову перший раз у череду. Тоді можна впізнати й ту відьму, яка зурочила корову: вона прийде й проситиме осикову паличку. Те, від чого корова стала причинною, на цей раз зникне вже безслідно. Коли корова отелиться, дають їй з'їсти великодню шишку, «щоб смирна була», а також просвердлюють їй ріг, насипають туди освяченого маку і забивають отвір осиковим кілочком, «щоб добра на молоко була і щоб відьма не портила». [4; 187]

Через те у прислів’ях та приказках часто звучить турбота про неї. У давніх українців, за словами О. П. Знойка[10; 65], корова була священною твариною. С. Плачинда[22; 84] засвідчує міф про походження цієї тварини. Чорнобог (злий бог темряви) полонив Перуна, обов’язком якого було розбивати хмари блискавками, щоб ішов дощ. Через те почалася велика посуха. Люди благали порятувати їх, і дажбог почув їхні молитви. Він прихилив до землі хмари і перетворив у корів, від яких потекли дорогами молочні ріки. Вони напоїли і нагодували усіх спраглих. Можливо, цю легенду має своїм корінням фразеологізм “молочні ріки, кисільні береги”, на означення землі, де панує достаток. Взагалі, молоко – це чудодійна рідина. За свідченням З. Болтанович[3; 341], українці здавна використовували його лікувальні властивості. Окрім того, вірили, що лише молоком можна загасити пожежі від блискавки – стріли Перуна.

Чорна корова, як вказує С. Килимник[12; 78], була у деяких регіонах нашої країни символом смерті. Корову водили вранці після Щедрого Вечора, чаклуючи таким чином приплід худоби.

Лексема корова в українській фразеології паремійного типу має такі конотації:

’корисна (цінна) тварина’: “Корова в дворі – харч на столі”, “Пропала корова – пропало й здоров’я”, “Трудно літом без корови, а зимою без кожуха”, “Аби коровка, буде і вірьовка”, “Пропала корова – пропало й здоров'я”, “У корови молоко не скисне”;

’хороша мати’: “Кожна корова своє теля лиже”, “Корова і та рикає, як теля здохне”;

’терплячість’: “Дійниця – коров'яча мука”;

’невибагливість’: “Не голодна корова, коли під ногами солома”, “Нема сіна, то корова й стріху буде їсти”, “Корова в теплі – молоко на столі”, “Привикай, коровко, до житньої соломки”;

’спадковість”: “Яка корова, таке й теля”;

’здатність постояти за себе’: “Корова реве, ведмідь реве, а хто кого дере – і сам чорт не розбере”.

Коли пропало щось більше, тоді вже і меншого не жаль. У таких випадках говорять: “Пропала коровка – пропадай і вірьовка”, “Взяв чорт корову, нехай же і теля візьме”.

Але, помічаючи недоліки цієї тварини, український народ склав також і багато інших фразеологізмів, переносячи характеристики тварини на людину. У фразеологізмах ці негативні характеристики виступають з наступними семами:

’незграбність’: “Ходить як корова”, “Як корова на льоду”;

’невеликий розум’: “Волочиться як Федькова корова”, “Пишається як корова в хомуті”, “Дивиться як корова на нові ворота”.

Так само як і лексема віл, лексема корова виступає з семою ’зверхність однієї людини над іншою’. Це простежується у таких фразеологізмах як: “Біда тому дворові, де наказує корова волові” (“Горе тому дворові, де розказує корова волові”). [23; 87]

 

 

Митрополит Іларіон