Нарис у співвідношенні з жанрами російської оповідної прози кінця ХІХ – початку ХХ століть

У четвертий розділ “Синтез подорожнього і проблемного нарису в російській літературі XIX століття” входять два підрозділи. У першому підрозділі “Традиції подорожнього нарису в документальній прозі кінця XIX століття” йдеться про розвиток традицій цього типу нарису в російській літературі останньої третини XIX ст., зокрема, у творчості К. Станюковича і В. Гіляровського.

Невеличкий нарисовий цикл К. Станюковича “Русские американцы” (1870) був опублікований з підзаголовком: “Мои беседы в вагонах и на станциях железных дорог”. Цикл складався з трьох нарисів, у кожному з яких К. Станюкович створив образи ділків від залізниці, іронічно називаючи їх “російськими американцями”. Достовірність нарисів підсилюється тим, що їхні герої – “російські американці” – самі розповідають про свої шахрайства та зловживання. Фейлетон К. Станюковича являє собою синтез подорожнього і проблемного нарису: з одного боку, читач бачить новий, ще невідомий йому край, з іншого – дізнається про форми шахрайства в нових економічних умовах.

У своєму нарисі “Железная горячка” (1889) В. Гіляровський продовжує тему, розпочату К. Станюковичем, але позначає також і нові її аспекти. Провінцію величезної імперії малювали в той час частіше то смутно-безбарвною, то затишно-патріархальною, то буденною, що засмоктує в трясовину все яскраве й сильне. Її оспівували, її жахалися, але майже завжди вона зображувалась як незмінний, нерухомий, надмірно тілесний, органічно природний світ. Гіляровський же змальовує світ інший, незвичний – екзотично-різнобарвний і повнокровний, що кипить енергією і людськими пристрастями, відзначений щоденними змінами, за якими неможливо встежити зі столиці. Постійна наявність на першому плані оповіді авторів, що пояснюють, коментують, виразно змальовують у властивій їм яскравій індивідуальній манері промислове освоєння в недавньому минулому сонного степового краю, людей, захоплених творчою працею та горячковою гонкою за прибутком, додає нарисам особливої виразності і водночас переконливості документального свідчення. “Русские американцы” К. Станюковича і “Железная горячка” В. Гіляровського продовжують традицію подорожнього нарису. Подорож нібито визначає зміст нарисів цих письменників, найважливіші питання, що хвилюють авторів, починають обговорюватися вже у вагоні. І це зрозуміло: залізниця наприкінці XIX ст. значною мірою уособлювала новий життєвий устрій, а також технічний прогрес. Звичайно, маршрут і спосіб пересування авторами обрані не випадково, проблематику нарисів визначають не лише яскраві факти і цікаві соціальні типи, але й значущі, актуальні питання, породжені бурхливим індустріальним розвитком. Якщо говорити про традиції подорожнього нарису, то вони надзвичайно яскраво виявилися у нарисовому циклі А. Чехова “Из Сибири” (1890). У чеховському оповіданні світ зображений таким, яким його бачить персонаж або оповідач. У подорожніх нарисах “Из Сибири” сприймаючою особою є сам автор, його оповідь грунтується на особистих враженнях про побут і вдачу сибіряків.

Другий підрозділ “Елементи подорожьного і проблемного нарису в книзі А. П. Чехова “Остров Сахалин”” містить аналіз одного з найвидатніших творів нарисового жанру. Дослідники відзначали, що “Остров Сахалин” (1894) досить чітко поділяється на дві частини: перші 13 розділів – нариси подорожні, наступні 10 – проблемні. З одного боку, такий розподіл на дві частини безперечний хоча б тому, що в I-XIII розділах розглядається низка актуальних проблем (стан жінок, дітей каторжних, смертність, хвороби, їх причини тощо) ; всю книгу об'єднує екзистенціальна по суті проблема свободи і несвободи людини, злочину і насильства. Образ автора організує весь текст книги, тут він більш відчутний, ніж, скажімо, в оповіданнях Чехова. Авторське “я” виявляється в широкому діапазоні інтонацій – від епічно-спокійного тону до прихованої іронії та сповідального ліризму. Новаторські риси чеховської прози (максимальна значеннєва насиченість тексту за рахунок зростання ролі художньої деталі, виразної пейзажної замальовки, своєрідної недосказаності, що підсилює читацьку співтворчість) були властиві і книзі нарисів “Остров Сахалин”. У ній органічно поєднуються елементи подорожнього, проблемного і частково моральноописового нарису. Завдяки складному переплетенню різних оповідних планів у книзі нарисів виникає властива в цілому стилю Чехова значеннєва багатозначність і глибина.

 

 

Наприкінці XIX ст. письменники дедалі гостріше відчували потребу у видозміні самого підходу до відтворення життєвих явищ, в удосконаленні і оновленні поетики прози, синтезі естетичного мислення з науковим: зростає роль документа в художній тканині твору; увагу читача дедалі більше привертає репортаж і нарис. До цього часу жанр нарису склався остаточно, сформувалися і його внутрішньожанрові різновиди – подорожній, моральноописовий, проблемний, аналіз яких дозволив більш точно уявити жанрову природу нарису загалом.

Моральноописовий нарис обмежується відтворенням життєвого устрою, деталізовано відбиває предметний світ, його наочну поверхню; соціальні мотиви в ньому приглушені. Художній час у цьому типі нарису має тенденцію до уповільнення, гальмування і характеризується концепцією одного часового ряду. Для моральноописового нарису властивий обмежений і замкнутий простір “малого світу”, протиставлений “великому світу” і водночас пов'язаний з ним мотивом дороги: приїзд, від'їзд, зустрічі, – завдяки чому два світи взаємодіють, ведуть діалог про життєві цінності.

Проблемний нарис втілив складні ідейно-художні концепції. На відміну від моральноописового нарису, в нарисі проблемному побут зображується з метою виходу на глибинні, епохальні проблеми сучасності. У ньому на першому плані знаходиться не відтворення