Нарис у співвідношенні з жанрами російської оповідної прози кінця ХІХ – початку ХХ століть

Подорожній нарис розширює межі відомого, сюжет такого типу нарису може бути не пов'язаним заздалегідь якимось завданням або ідеєю, його основу складає саме “подорож”. Іноді вона набуває пригодницького характеру, а часом самий рух, дорога може ототожнюватись із духовними моральними пошуками. Проблемне начало ясно виявилося в подорожньому нарисі на межі XIX-ХХ ст. ст., скажімо, в “Острове Сахалине” Чехова. Читач такого типу нарису ніби опиняється перед різноманітними моментальними замальовками, зробленими на різних етапах подорожі і обрамленими реальною топографічною рамкою. Своєрідний зміст “дороги” сприяє створенню форми нарису, зумовлює його просторово-часові координати: простір розширюється, він принципово розімкнутий, час відбиває рух у просторі. У цьому типі нарису час і простір завжди історично і географічно детерміновані.

Наприкінці XIX ст. пошук письменниками нових способів естетичного освоєння реальності виявляється передусім у жанровому експериментаторстві, у прагненні до оновлення жанрової системи. Особливо інтенсивні процеси в деканонізації старих і створенні нових жанрів спостерігаються у творчості М. Лєскова, М. Салтикова-Щедріна, Г. Успенського, В. Короленка, А. Чехова. Ці митці створюють своєрідні гібридні жанри, серед яких – різновид документальної прози. Вторгнення документалізму в художню прозу відповідало вимогам часу, і нарис активно взаємодіяв з іншими оповідними жанрами, поширюючи арсенал образотворчих засобів художньої прози. Принцип нарисового документалізму увиразнюється в романі кінця XIX ст. Характерні ознаки історичного часу і конкретного місця включалися в романи П. Боборикіна, М. Потапенка, В. Немировича-Данченка, І. Ясинського. Нарисовий документалізм, установка на достовірність стають характерною рисою оповідання, повісті, роману.

Відмінною рисою вільної композиції нарису є те, що вона організується героєм-оповідачем, учасником або свідком зображуваних подій. У нарисі складається такий тип відношення між автором, героєм-оповідачем і читачем, який стає характерним для оповідної прози межі XIX – ХХ ст. ст. і пізніше знаходить розвиток у ранньомодерністському романі. Розвиваючи нарисову традицію, письменники дедалі частіше відмовляються від безособових оповідних структур на користь героя-оповідача. Цей наративний принцип має широкий розвиток у літературі ХХ ст. Нарис, як правило, фрагментарний, для нього характерна перевага внутрішньої концептуальної єдності над зовнішньою єдністю дії, сюжетною і композиційною завершеністю, наявністю рамкової композиції тексту тощо. Така фрагментарність як принцип композиційної організації стає в цілому характерною для прози початку ХХ ст.

У свою чергу, на межі століть нарис зазнавав сильного впливу оповідання і повісті, у цей час він має більш відточену літературну форму. Мова описів ускладнюється, вбираючи в себе минулий літературний досвід, традиційні образи, мотиви, набуває семіотичної насиченості. У нарисі більш значне місце відведене художньому дослідженню духовного світу людини, велика увага приділяється особистості, її самосвідомості, хоча психологізм тут і не самоцінний. Сповідна автобіографічна документальністъ і нарисова точність сприяють більш глибокому пізнанню людини і мінливої дійсності. У нарисовій літературі втілилося прагнення письменників до гранично достовірного зображення життя з його буденною жорстокістю, трагікомізмом і високою поезією.

 

1. Гусева Е. А. Исторический прогресс и творческая личность в художественном сознании конца ХІХ – начала ХХ веков // Література в контексті культури. Збірник наукових праць. – Д. : РВВ ДНУ, 2000. – С. 53-59.

2. Гусева Е. А. Очерк во взаимодействии с жанрами русской повествовательной прозы конца ХІХ века. // Література в контексті культури. Збірник наукових праць. Випуск 5. – Д. : РВВ ДНУ, 2001. – С. 41-50.

3. Гусева Е. А. Зарисовки природы в художественном мире книги очерков А. П. Чехова “Остров Сахалин”. // Література в контексті культури. Збірник наукових праць. Випуск 6. – Д. : РВВ ДНУ, 2001. – С. 82-87.

4. Гусева Е. А. “Здесь кругом кипит жазнь…”// Вісник Дніпропетровського університету. Серія Літературознавство. Журналістика. Вип. 4. – Д. : Видавництво Дніпропетровського університету, 2001. – С. 112-117.

5. Гусева Е. А. “Боже, храни моряка! ” // Література в контексті культури. – Вип. 7. – Д. : АРТ-ПРЕС, 2002. – С. 63-67.

6. Гусева Е. А. Традиции нравоописательного очерка в “Киевских типах” А. Куприна. // Література в контексті культури. – Вип. 8. – Д. : Видавництво Дніпропетровського університету, 2002. – С. 124-131.

7. Гусева Е. А. Путешествие в Россию Т. Готье и “петербургский” текст. // Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур. Матеріали VI міжнародної конференції. – Д. : Видавництво Дніпропетровського університету, 2000. – С. 252-253.

 

 

Гусєва О. О. “Нарис у співвідношенні з жанрами російської оповідної прози кінця ХІХ – початку ХХ століть”. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10. 01. 02 – російська література. Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського, Сімферополь, 2002.

Предметом дисертаційного дослідження є особливості розвитку жанру нарису в російській літературі зазначеного періоду, формування в ньому нового осмислення ставлення людини до суспільства, до сутнісних понять буття, характеру співвідношення ідейно-публіцистичних і художньо-образних елементів. Розглядаються нариси А. Бахтіарова, В. Гіляровського, Д. Григоровича, В. Дорошевича, М. Животова, В. Короленка, О. Купріна, В. Михневича, М. Салтикова-Щедріна, К. Станюковича, Г. Успенського, А. Чехова, створені в 80-90-і рр. ХІХ ст. і першому десятилітті ХХ ст.

Нарис на рубежі століть зазнає сильний вплив оповідання і повісті, він набуває більш відточену літературну форму. Мова описів ускладнюється, вбираючи в себе минулий літературний досвід, усталені образи, мотиви, набуває семіотичної насиченості. У нарисі більш значне місце займає художнє дослідження духовного світу людини, велика увага приділяється особистості, її самосвідомості, хоча психологізм тут і не є самоцінним. Сповідна автобіографічна документальністъ і нарисова точність служать більш глибокому пізнанню людини і мінливої дійсності.

Ключові слова: жанр, внутрішньожанровий різновид, нарис, оповідання, наратив, первинна реальність, авторська суб’єктивність, художність, документалізм.

 

Гусева Е. А. “Очерк в соотношении с жанрами русской повествовательной прозы конца XIX – начала ХХ веков”. Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10. 01. 02 – русская литература. Таврический национальный университет им. В. И. Вернадского, Симферополь, 2002.

Предметом диссертационного исследования являются особенности развития жанра очерка в русской литературе рубежа XIX-ХХ вв., формирование в нем нового осмысления отношений человека и общества, сущностных понятий бытия, характера соотношения идейно-публицистических и художественно-образных элементов. Рассматриваются очерки А. Бахтиарова, В. Гиляровского, Д. Григоровича, В. Дорошевича, Н. Животова, В. Короленко, А. Куприна, В. Михневича, М. Салтыкова-Щедрина, К. Станюковича, Г. Успенского, А. Чехова, созданные в 80-90-е гг. ХІХ в. и первом десятилетии ХХ в.

Очерк на рубеже веков испытывает сильное влияние рассказа и повести, он предстает в более отточенной литературной форме. В очерке более значительное место занимает художественное исследование духовного мира человека, большое внимание уделяется личности, ее самосознанию, хотя психологизм здесь и не самоценен. Исповедальная автобиографическая документальностъ и очерковая точность служат более глубокому познанию человека и стремительно меняющейся действительности. Вторжение документализма в художественную прозу отвечало требованиям времени, и очерк активно взаимодействовал с другими повествовательными жанрами, расширяя арсенал изобразительных средств художественной прозы. Очерковый документализм, установка на достоверность становится характерной чертой рассказа, повести, романа. В очерке складывается такой тип отношения между автором, героем-рассказчиком и читателем, который становится характерным для повествовательной прозы той поры и позднее находит развитие в раннемодернистском романе. Развивая очерковую традицию, писатели все чаще отказываются от безличных повествовательных структур в пользу героя-рассказчика. Этот нарративный принцип получает широкое развитие в литературе ХХ в. Очерк, как правило, фрагментарен, для него характерно преобладание внутреннего концептуального единства над внешним единством действия, сюжетной и композиционной завершенностью, наличием рамочной композиции текста и т. д. Такого рода фрагментарность как принцип композиционной организации становится в целом характерной для прозы начала ХХ в.

Ключевые слова: жанр, внутрижанровая разновидность, очерк, повествование, нарратив, первичная реальность, авторская субъективность, художественность, документализм.

 

 

Guseva E. A. “Essay in correlation to the genres of the Russian narrative prose from the end of the 19th century to the beginning of the 20th century”. Manuscript.

Dissertation for a degree by major 10. 01. 02 – Russian Literature. National Tavrida V. I. Vernadsky Universitу. Simferopol, 2002.

The subject of the investigation is the features of the development of the essey genre in the Russian literature of the mentioned period, formation of new comprehension of the relations of a man to society, to the main conceptions of being; the character of correlation of ideological pablicistic and artistic-figurative elevents. The esseys created during the 80-s – 90-s of the 19th century and during the first decade of the 20th century by A. Bakhtiarov, V. Giliarovsky, D. Grigorovich, V. Doroshevich, N. Zhivotov, V. Korolenko, A. Kuprin, V. Mikhnevich, M. Saltykov-Shchedrin, K. Staniukovich, G. Uspensky, A. Chekhov have been regarded.

At the boundary of the centuries an essay wos strongly influanced by a short story and a tale and it appeared in a more finished literary form. The languige of the descriptions became more complecated, absorbing past literary experiens, settled images, motifs, acquired semiotic richness. In the essays more important place was given to the artistic research of the inner world of a man, great attention was paid to personality, though psychologism was not self-valuable. Confessional autobiografical documentary character and essay exactness served for deeper cognition of a man and swiftly changing reality.

Key words: genre, intragenre variety, essay, narration, narrative, primary reality, author’s objectivity, artistry, documentalism.