Насилля як наукова соціально-педагогічна проблема

Існує думка, що жінки своєю поведінкою самі провокують насильство з боку чоловіків!»не слухаються чоловіка», «суперечать йому», отже, вони заслуговують на покарання. Це поширене переконання свідчить про те, що проблема насильства над жінками є соціальною, вона криється в тендерних стереотипах, які з дитинства прищеплюються людям. Такі погляди свідчать й про те, що наше суспільство безпосередньо пов'язує шлюб та право власності на партнера.

Будь-які члени родини можуть стати об'єктом-жертвою насильства в сім»ї. Дослідники констатують п'ять типів сімейної жорстокості:

чоловіка щодо дружини чи навпаки (так зване подружнє насилля) ;

з боку батьків щодо дітей;

дітей і онуків щодо пристарілих родичів;

старших дітей щодо молодших;

одних членів сім'ї щодо інших [62, с. 12].

Варто зауважити, що самі жертви насилля схильні приховувати свідчення та факти насильства та зловживання. Подібна поведінку може бути зумовлена такими причинами:

жертва може бути залежна від насильника у своїх основних життєвих потребах, що пов'язані з її виживанням;

страх перед посиленням насильства;

страх залишити домівку та бути поміщеним у стаціонарний заклад;

жертва може брати па себе відповідальність за поведінку насильника, відчувати сором чи провину за виховання дочки чи сина, які чинять насильство чи поблажливо ставляться до випадків насильства з боку інших;

стосунки прив’язаності можуть бути набагато сильнішими, ніж бажання вийти із ситуації та покласти край насиллю;

страх піддати небезпеці статус сім'ї в громаді;

уявлення про те, що приватне домінує в сім'ї і стороннім людям немає справи до того, що відбувається між родичами [62, с. 13].

Якщо говорити про насильство над людьми літньою віку, то до нього відносять: відсутність медичної допомоги, погане харчування, насильницьке відокремлення від інших членів родини, привласнення їхніх грошей чи речей [62, с. 15].

Наслідком усіх цих дій може стати загроза життю й здоров'ю літнього члена родини. Найжорстокіші акти насильства набувають форми навмисного завдання збитку чи покалічення.

Окреслюючи проблему насильства, важливо констатувати, що насильство – це явище, яке виникає з діяльності людини. При цьому інколи

наголошують на тому, що насильство можна розглядати і як вияв бездіяльності. Прикладом цього можуть слугувати випадки ненадання допомоги людині, яка її потребує, ігнорування, недбале ставлення до дитини, людини похилого віку тощо. Така діяльність чи бездіяльність характеризується певними властивостями:

умисність: насильство завжди спрямоване на досягнення певної цілі, воно є наслідком продуманої дії, тобто не є випадковим;

порушення прав та свобод іншої людини: насильство завжди пов'язане з порушенням якихось прав особистості або групи осіб;

низький рівень самозахисту: між учасниками насильницьких дій наявні різкі переваги: фізична сила (чоловік щодо дружини, батьки щодо дітей, дорослі щодо людей похилого віку), вікові переваги (батьків щодо дітей) ;

спричинення шкоди (фізичної, моральної) [81, с. 25].

Сім'ї, де культивується насильство, здебільшого відчужені від суспільства, закриті від зовнішніх втручань. Цим самим вони позбавляють себе суспільної підтримки та можливості пошуку виходу з складного становища.

Однак 70% всіх жертв важких насильницьких актів у сім'ї становлять жінки і діти.

Офіційна статистика стосовно домашнього насильства не відображає реальної картини, оскільки більшість жертв не звертається за допомогою до органів внутрішніх справ. За даними опитувань, насильство в українській сім'ї – досить поширене явище.

Соціологічні дослідження свідчать: 68% жінок у країні потерпають від знущань у сім'ї, серед яких 20% – «зазвичай або часто» (найчастіше це побої з боку чоловіка), 50% жінок зазнавали сексуальних домагань на роботі, а 8% із них – досить часто [81, с. 25].

За результатами кримінологічних досліджень, у 57, 2% сімейно-побутові злочини супроводжувались фізичним насильством над жертвою, у 18% – їхні учасники застосовували холодну зброю. Вартий уваги і той факт, що насильство в сім'ї не є винятковою монополією чоловіків – питома вага осіб жіночої статі, які вчинили злочини на побутовому ґрунті – 26, 3% [52, с. 62].

На жаль, інформація про масштаби цього соціального зла в нашій країні є не зовсім об'єктивною та достовірного. Крім того, випадки насильства стосовно жінок, дітей, людей похилого віку, їхня поширеність та типологія залишаються здебільшого прихованими і не знаходять відображення у статистиці. Особливо це стосується сексуального та домашнього психологічного насильства.

Одним із найбільш несприятливих чинників, які руйнують не тільки сім'ю, а й душевну рівновагу дитини, є жорстоке поводження з дітьми. Замість того, щоб зміцнити сімейні узи, батьки, які допускають жорстокість щодо своєї дитини, руйнують в ній очікування любові, довіри і турботи, такі необхідні для соціального розвитку і формування здорової особистості.

Особливо гострою проблемою є насильство над дітьми, хоча ніяким іншим формам насильства виправдання не існує. Адже стан, який переживають скривджені діти стосуються кожного громадянина суспільства. Слід зазначити, одо згідно з дослідженнями можна зробити невеликий, але фатальний висновок, що більшість дітей із бідних сімей страждають від асоціального ставлення з боку батьків та інституцій, які теоретично були створені саме для того щоб допомагати та всебічно підтримувати таких дітей. Реальність така, що вірогідність кривдження дітей є в усіх соціальних верствах