Насилля як наукова соціально-педагогічна проблема

Сім'я може бути як могутнім фактором розвитку та емоційно-психологічної підтримки особистості, так і джерелом психічної травми людини і пов'язаними з нею різноманітними особистісними розладами.

Адже є сім'ї, де між дорослими і дітьми встановлюються безапеляційні і безцеремонні стосунки, в родині панує авторитаризм, жорстокість, агресія. Стосунки батьків і дітей тут мають більш деструктивний і відцентровий характер, аніж гармонійний.

Соціально-педагогічний аналіз проблеми насильства свідчить, що, як і дорослі, діти страждають через брак спілкування, відсутність соціально значущої діяльності, притаманний синдром безпорадності, розгубленості, надмірної тривожності, жорстокість, конфліктність та байдужість з боку сім'ї – все це прояв сучасної кризи сім'ї та дитинства.

Важливим механізмом соціального наслідування виступає батьківський приклад. В. М. Галузинський та М. Б. Євтух стверджують, що особистий приклад батьків, як головний метод сімейного виховання, порівняно з усіма іншими методами і засобами, має найбільший вплив як позитивному, так і в негативному плані [13, с. 41].

Насильство в сім'ї порушує такі права людини, як право кожного на рівний захист перед законом і відсутність дискримінації за ознакою підлоги, віку, сімейного або соціального статусу; право не піддаватися жорстокому зверненню; право на життя і фізичну недоторканність; право на високі стандарти фізичного і психічного здоров'я.

Таким чином, вплив повсякденного життя сім'ї, значення власної побутової поведінки батьків, повсякденне родинне спілкування зумовлює вироблення у дитини на неусвідомленому рівні певних л-стереотипів поведінки,, які в свою чергу визначають не тільки окремі звички й життєві установки, а й великою мірою впливають на вироблення дитиною моделі свого майбутнього життя. Державна політика в сфері сім'ї дедалі більше спрямовується на створення таких економічних, матеріально-побутових та соціальних умов, які б забезпечували розвиток сім'ї, а в ній і взаємин батьків і дітей як цілісної системи, побудованої на кровно-родиних і духовних зв'язках поколінь. Гармонізація стосунків батьків і дітей зміцнюється лише за у мов зближення їхніх духовних інтересів і потреб, мети і змісту життя та багатства й неповторності форм і способів його виявлення у життєдіяльності кожної особистості в сім'ї.

 

 

 

Ми живемо в світі, однією з найхарактерніших ознак якого є насильство. За даними соціологічного дослідження встановлено, що витоки жорстокості та насильства частіше за все треба шукати в сім'ї. Так, близько 60% батьків систематично виявляють агресивне ставлення до своїх дітей, у 17% таких батьків агресивність характеризується особливою грубістю. Таким чином, домашнє насильство вже стало національною ганьбою. Поняття сім'я у нас звичайно асоціюється з безпекою і захистом, із місцем, де можна знайти відпочинок і порозуміння. Проте дедалі частіше ми дізнаємося про існування сімей, у яких люди живуть ніби «в зоні військових дій». І страждають від цього слабкі, незахищені, перш за все – діти.

У науковій літературі не існує єдиної думки про першопричину домашнього насильства. А. Бондаровською, Л. Мішик, Л. Алєксеєвою та іншими науковцями було запропоновано мікро і макрокритерій – від наявності психічних порушень до впливу соціально-культурних цінностей і соціальної організації. Психологи встановили особливу роль у збільшенні насильства таких психічних факторів, як ослаблення керування інстинктами, розчарування, агресивність, алкоголізм і психопатологія [12, с. 21].

Прихильники теорії соціальної причинності Х. Вінхілг, Р. Джиллес зосереджують увагу на культурних нормах, що провокують насильство на патріархальній соціальній структурі, домінуючій ролі чоловіків [24, с. 11].

Насильство над дітьми – складна проблема, яка часто укоріняється в попередніх поколіннях. Вона охоплює проблеми самоповаги, близькості, відчуження, реальності в очікуваннях, в успіху, напруженості і інші проблеми. Ця складність і глибина припускає необхідність довгострокового лікування сімей, де діти піддаються тим або іншим формам зловживання. Фахівці, що працюють в цій області, повинні бути підготовлені до довгострокових безперервних терапевтичних відносин з членами таких сімей, іноді протягом декількох років.

Безперечно, діти сама незахищена, уразлива соціальна група. За даними ООН від свавілля батьків щорічно страждають близько 2 млн. дітей до 14 років. Кожен десятий з них вмирає, а 2 000 кінчають життя самогубством [14, с. 27].

Проникнення насильства в життя сім'ї веде до деконструкції етичних, гуманістичних основ сімейного виховання, до зростання дитячої бездоглядності і безпритульності, залучення неповнолітніх до споживання спиртних напоїв, наркотиків, до проституції і кримінальної діяльності. За таких обставин попередження насильства в сім'ї стає найважливішим завданням не тільки органів внутрішніх справ, але і всього суспільства.

Насильство в сім'ї може мати різні форми – від емоційного і морального шантажу до застосування фізичної сили, і саме останнє практикується найчастіше.

За статистикою найбільш частими проявами поганого звернення є позбавлення їжі, пиття (20 – 24%), замикання в темноті (10 – 15%), вигнання з будинку (12, 6%) [14, с. 27].

Є декілька чинників, які сприяють жорстокому поводженню з дітьми і відсутності батьківської турботи про дитину.

У сім'ї, де прийнято жорстоке відношення до дітей, часто є дитина − мішень, на яку «сиплються всі шишки». її вважають особливим, такою, що відрізняється від інших,