Насилля як наукова соціально-педагогічна проблема

І. М. Трубавіна зазначає, що зв'язок сім'ї із середовищем надає можливості розглядати її як малу соціальну групу, що підпорядковується законам розвитку суспільства й колективу, а наявність структурних і функціональних компонентів, які мають відмінності в кожній із родин, -як своєрідну замкнену систему [71, с. 18].

Сьогодні сім'я розглядається як провідний мікрофактор соціалізації особистості, оскільки є персональним середовищем її життя і розвитку.

Кожна епоха накладає свій відбиток на зміст, характер, динаміку взаємин батьків і дітей. Це зумовлюється як прагненням старших поколінь до гармонізації сімейних відносин, узгодження спільних дій з пітьми та іншими членами сім'ї, дотримання визначених моральних та етичних норм, які існують у суспільстві, так і багатьма суперечностями доби та особливостями розвитку і функціонування малого колективу, ким є кожна сім'я. Крім цього важливу роль у формуванні стосунків батьків і дітей в сучасній родині, як і раніше відіграють економічні чинники, фізичне, психічне і моральне здоров'я суспільства, етнонаціональні особливості, сімейні традиції і звичаї, педагогічна готовність до народження і виховання дітей.

Стаття 1 Конвенції про права дитини, що прийнята Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року та ратифікована постановою Верховної Ради України 27 лютого 1991 року, проголошує, що дитиною є кожна людська істота до досягнення нею вісімнадцятирічного віку [37, с. 18].

Отже, сім'я є одним з основних об'єктів соціальної політики, через який здійснюється охорона і захист прав дитини. Сім'я, що є осередком прав суспільства, постійно відчуває на собі (безпосередньо або опосередковано) ті зміни, що відбуваються в країні і відповідно сама накладає відбиток на розвиток суспільства.

Здавна сім'я вважається інститутом, який служить збереженню традиційних цінностей, суспільної моралі, захистом у випадку зникнення життєвих негараздів. За результатами соціологічного дослідження молоді люди, відповідаючи на запитання «До кого ви найчастіше звертаєтесь у разі необхідності вирішення своїх проблем», найчастіше називали батьків та родичів (56%), лише 16% називали друзів і 0, 6% − державні установи [52, с. 28].

Найбільш авторитетними для респондентів є думки, що надходять із сімейного оточення. 34% опитаних вказали, що точка зору членів сім'ї е для них «абсолютно авторитетною», а ще 54% – «досить авторитетною». Лише для 7% опитаних ця думка не має значення, 0, 7% -викликає у них негативну реакцію і 7% – не звертають увагу на їхню точку зору [52, с. 28].

Найбільшою мірою точка зору членів сім'ї є авторитетною для молодих людей (вказали, що вона «абсолютно» або «досить» авторитетна, 91% опитаних віком від 14 до 28 років) [52, с. 33].

Низький авторитет родинного оточення може бути чинником формування поганого соціального самопочуття. Так, серед тих респондентів, які вказали на низький авторитет для них думок, висловлюваними членами їх родин, 25% відповіли, що їх рідко полишає почуття пригніченості, невдоволення [52, с. 35].

Дослідники вказують на ще одну залежність: чим більший авторитет має для респондентів родинне оточення, тим частіше вони переймаються проблемами суспільної моралі. Так, серед респондентів, для яких родинне товчення має абсолютний авторитет, 42% занепокоєні падінням моралі, серед тих, для кого воно є «досить авторитетним» -36%, серед тих, для кого вона не має значення – 33%, а з-поміж тих, хто не звертає уваги на точку зору членів родини – лише 27% [52, с. 15].

Ускладнення виховних завдань суспільства, сім'ї і школи пояснюється недостатнім теоретичним, методологічним та методичним обґрунтуванням мети, завдань, способів та ідеалів виховання особистості дитини в нинішніх умовах, збільшенням кількості дітей з відхиленнями у поведінці та криміногенністю соціального середовища, зростанням психологічного, емоційного тиску на духовний світ сучасної людини, новими її потребами, які значною мірою має формувати сім'я.

Зрештою, під дією зовнішніх та внутрішньо сімейних факторів нині швидше розвивається і сама дитина. Тому керівництво її духовним і моральним розвитком вимагає високої педагогічної майстерності батьків, створення відповідних матеріальних і психолого-педагогічних умов її виховання, взаємодії з дорослими.

Ставлення батьків до дітей визначається, як правило, двома основними чинниками – щирими, доброзичливими почуттями та соціальним обов'язком і створення відповідних умов для його виконання. Лише розумно поєднуючи почуття і обов'язок можна «враховувати на успішне формування в сім'ї повноцінної в духовному, моральному та громадянському відношеннях особистості дитини».

Сучасна українська сім'я є складною за структурою, але водночас стійкою динамічною системою, яка встановлює специфічну економічну, духовну, моральну, загалом позитивно ціннісні атмосферу життєдіяльності людей. Вона формує в індивіда соціальні і суспільні норми поведінки. Створюючи певний соціально-психологічний клімат, сім'я багато в чому визначає розвиток особистості дитини як нині, так і в майбутньому.

За структурою можна виділити сім'ї, в яких сімейне життя будують усі члени такого колективу. їх участь у цьому процесі є демократичною і рівномірною, гармонізованою за інтересами, метою, цілями і способами їх досягнення. Такі сім'ї відзначаються особливою життєстійкістю і цілеспрямованістю, дружніми, міцними родинними зв'язками, щирістю і теплотою почуттів, взаємопідтримкою. Тут панує демократія, яка передбачає співробітництво, взаємодопомогу, багату культуру почуттів і емоцій. Розподіл сімейних ролей у таких сім'ях відбувається відповідно до конкретних обставин ґрунтується, головним чином, на