Насилля як наукова соціально-педагогічна проблема

У насильстві одних членів сім'ї над іншими беруть участь свекри, невістки, тещі, зяті, дідусі, бабусі, діти, дядьки. Насильство здійснюється над більш слабкими і беззахисними: людьми старшого віку чи дітьми; людьми з обмеженими фізичними і психічними можливостями; людьми, які залежать від інших,

У міжнародному професійному співтоваристві соціальних працівників на даний час прийнята наступна типологія насильства, яка ґрунтується на характері насильницьких дій і містить у собі такі види насильства:

Фізичне насильство: вбивство, спроба вбивства, побиття, знущання, нанесення фізичних ушкоджень, штовхани, опіки, шпурляння різними предметами.

У фізичному і сексуальному насильстві завжди наявний психологічний компонент. Погане ставлення до дитини існує в контексті міжособистісних стосунків, і ці стосунки психологічно стали заразливими, маніпулятивними, такими, що відштовхують або принижують [73, с. 21].

Психологічне і емоційне насильство: позбавлення свободи чи утримання під наглядом мимо волі жінки, постійне висліджування, погрози, залякування, шантаж, постійний контроль життя і спілкування з оточуючими, ізоляція, заборона на спілкування (навіть з рідними).

Спектр психологічного насильства включає:

психологічні впливи (погрози, приниження, образи, надмірні вимоги, надмірна критика) ;

психологічні ефекти (втрата довіри до себе і світу, занепокоєння, тривожність, схильність до самоти, затримка психічного чи фізичного розвитку) ;

психологічні взаємодії (непередбачуваність, непослідовність, безвідповідальність, невпевненість).

Психологічні й емоційне насильство іноді важко розпізнати й ідентифікувати тому, що на відміну від фізичного насильства в цьому випадку явні ознаки насильства рідко можна спостерігати, а наслідки можуть бути надзвичайно важкими.

Поведінка, яка призводить до емоційного розладу, що включає залякування, погрози чи емоційний шантаж, у тому числі навіювання почуття страху за власну безпеку, за здоров'я дітей чи близьких, погрози стосовно права опіки над дітьми, а також агресивна поведінка, ігри з ножами, пістолетом чи рушницею.

Примус жінки силою чи погрозами до будь-якої поведінки чи дії, від яких жінка має право ухилитися; постійна поведінка, мета якої – зганьбити, дискредитувати чи принизити особисту гідність жінки, глузування над розумовими і фізичними даними, висміювання і словесні образи, приниження жінки перед нею самою чи перед близькими. Безпідставні обмеження можливості розпоряджатися спільним майном, нанесення шкоди домашнім тваринам. Позбавлення можливості належним чином харчуватися і відпочивати. Примусові аборти і примусові вагітності [73, с. 22].

Сексуальне насильство: ґвалтування чи сексуальне домагання | іноді в присутності дітей, інших людей), примушення займатися сексом проти волі людини, сексуальні переслідування за відсутності почуттів.

У науковій літературі до основних наслідків сексуального насильства відносять депресію, само деструктивну поведінку, відчуженість.

В умовах сьогодення, коли молодь має низький просвітницький рівень культури статевих стосунків, зростає кількість неблагополучних сімей, сімей групи ризику, спостерігається конфліктність у стосунках -все це ставить під загрозу якісність сімейного виховання дітей, дотримання їхніх прав та потреб.

Дослідження дають надзвичайно багатий матеріал щодо поширеності сексуального насильства в сім'ї. Існують також дані про те, то «групою ризику» стосовно сімейного насильства є усиновлені або взяті на виховання діти.

Як зазначає Мак Намава, до моменту досягнення шкільного віку, троє з чотирьох таких дітей набувають травматичного сексуального досвіду [43, 108].

Причинами зменшення добровільного повідомлення про сексуальне насильство в сім'ї слід відмітити такі;

сутність самої природи сімейного насилля;

її секретність і сором;

юний вік жертв сексуального насильства в сім'ї;

залежне положення жертви [57, с. 51].

Часто після акту насилля жертва, тим більше якщо це дитина, відчуває провину за те, що не змогла дати відсіч, що довіряла насильнику.

Індикаторами сексуального насильства над дітьми є:

незвичні сексуальні пізнання для віку 7-11 років;

сексуальні прояви поведінки;

самостемуляція гені талій;

різка зміна почуттів, що стосується конкретної людини або місця;

саморуйнівна поведінка;

недовіра;

хронічна дипресія [57, с. 53].

За даними Н. Б. Морозової, майже 86% дівчаток на території нашої країни починають статеве життя із сексуального насильства, кожна третя з них стає проституткою під безпосереднім керівництвом дорослих, у тому числі і безпосередньо відповідальних за її виховання [54, с. 30].

Ю. М. Антонян, А. А. Ткаченко виділяють ряд ознак, що характеризують вибірку осіб схильних до сексуальних злочинів, визначаючи тим самим основні дотичні для профілактики сексуальних злочинів. Насильство вчиняють насамперед особи, що відносяться на думку авторів, до наступних груп ризику:

особи в сім'ї яких є душевнохворі, або батьки алкоголіки чи наркомани;

підлітки, що виховуються без контролю і вживають алкоголь і наркотики;

особи з аномаліями психіки або педагогічно запущені діти;

особи з проявом гіперсексуальності;

особи, схильні до самогубства на сексуальному ґрунті;

особи, схильні до насильницьких дій, що виявляють деякі сексуальні риси [4, с. 30].

Таким чином, із зазначеної групи ризику більшу частину складають діти і підлітки, що свідчить про необхідність ранньої профілактичної роботи, починаючи із шкільного, а можливо, і більш раннього віку. Для здійснення повноцінної діяльності щодо профілактики сексуальних злочинів на цьому етапі необхідна погоджена діяльність педагогів, психологів, батьків (там де це можливо), соціальних педагогів.

Отже, якими б суперечливими не