Науковий вісник «Асканія-Нова»

 

Ло-кус Ге-но-тип Тип конституції Разом

ніжний міцний грубий Nф % Nт

Nф % Nт Nф % Nт Nф % Nт

Tf II - 0,11 1 0,8 0,4 1 3,5 0,1 2 1,1 0,4

IA 1 2,9 0,5 1 0,8 4,3 - - 1,2 2 1,1 5,6

IC - - 0,2 3 2,5 0,9 - - 0,1 3 1,6 1,0

ID 3 8,8 2,4 5 4,1 6,7 1 3,5 1,2 9 4,9 8,8

AA 1 2,9 1,4 8 6,6 11,6 2 6,9 5,0 11 6,0 17,7

AB - - 1,0 12 9,8 7,4 4 13,8 1,7 16 8,7 10,2

AC 1 2,9 0,8 1 0,8 4,7 1 3,5 0,8 3 1,6 6,5

AD 10 29,4 8,2 46 38,0 36,0 15 51,7 9,9 71 38,6 55,8

BB - - 0,2 2 1,7 1,2 - - 0,1 2 1,1 1,5

BD 5 14,7 2,9 8 6,6 11,5 - - 1,7 13 7,1 16,1

CC - - 0,1 1 0,8 0,5 - - 0,1 1 0,5 0,6

CD 3 8,8 2,4 9 7,4 7,2 1 3,5 0,8 13 7,1 10,3

DD 9 26,5 11,8 24 19,8 27,8 3 10,3 5,0 36 19,6 44,0

DE 1 2,9 0,6 - - - 1 3,5 0,1 2 1,1 1,0

Hb АА 3 8,6 4,5 11 9,0 14,5 1 3,3 1,6 15 8,0 20,2

АВ 19 54,3 16,1 62 50,8 52,4 12 40,0 17,6 93 49,7 82,6

ВВ 13 37,1 14,5 49 40,2 55,1 17 56,7 10,7 79 42,3 84,2

 

За частотою алелів Tf-локусу (табл. 4) найбільше розповсюдження отримав алельний ген TfD, від 0,4138 в групі з грубим типом, до 0,5883 – з ніжним, різниця високовірогідна (Р<0,001). На другому місці знаходиться алель TfA з протилежною динамікою зміни частоти у зазначеному напрямку (Р<0,001). Інші алелі у низхідній послідовності розташувалися наступним чином: TfB, TfC, TfI, TfE. Але їх концентрація незначна і сумарно в цілому по вибірці складає 0,2011.

Таким чином, як за основними генотипами дослідженої групи овець, так і за алелями, що їх утворюють, встановлено певну закономірність у їх розповсюдженості в залежності від того чи іншого типу тілобудови мериносових овець.

Оскільки досліджуваний таврійський тип створено шляхом відтворного схрещування овець асканійської тонкорунної породи та австралійського мериноса, то необхідно зазначити, що для популяцій першого (материнського) генофонду характерною особливістю є найвища частота алеля TfA  (≈0,470), для другого (батьківського) – алеля TfD (≈0,456) [6]. Накладаючи отримані нами дані стосовно параметрів генетичної структури груп овець з різним типом конституції на параметри структури вихідних порід таврійського типу побачимо, що ніжний тип знаходиться ближче до австралійських мериносів, грубий – до асканійської породи, а міцний займає проміжне положення між крайніми варіантами.

 

Таблиця 4. Генетична структура груп овець різного типу тілобудови за частотою алелів білкових локусів

 

Локус Алель Тип тілобудови Разом

ніжний міцний грубий

Tf I 0,0588 0,0454 0,0517 0,0489

A 0,2059 0,3140 0,4238 0,3098

B 0,0735 0,0993 0,0690 0,0897

C 0,0588 0,0620 0,0345 0,0571

D 0,5883 0,4793 0,4038 0,4891

E 0,0147 - 0,0172 0,0054

Hb A 0,3571 0,3444 0,2333 0,3289

B 0,6429 0,6556 0,7667 0,6711

 

За системою гемоглобіну ідентифіковано три генотипи, що детермінуються двома алельними генами HbA та HbB. Серед генотипів у групах з ніжним та міцним типами тілобудови тварин переважне розповсюдження отримала гетерозигота HbAB (54,3; 50,8%), з грубим – гомозигота Hb BB (56,7%). За частотою алельних генів перевагу отримав ген HbB (0,6429-0,7667), що є характерним для овець рівнинного ареалу розповсюдження. При цьому,  як і за Tf-локусом, має місце закономірна динаміка зміни частоти окремих алелів – зростання від групи ніжного типу до грубого HbB і спад – альтернативного HbA (Р<0,01). Це пов’язано з аналогічною зміною концентрації гетерозиготи HbAB   та гомозиготи HbBB.

Більш повну картину генетичної структури певної групи тварин можна отримати з використанням комплексних популяційно-генетичних параметрів, серед котрих найважливішим є показник рівня гетерозиготності, котрий засвідчує ступінь генетичної мінливості тої чи іншої популяції тварин або рослин. У нашому досліді вищим значенням даного параметру відрізняється міцний тип овець - 0,657 (табл. 5). Тобто у овець, що складають цей тип тілобудови, згідно біохімічної гіпотези Холдейна [7] на рівні клітини існує більш вдала взаємодія білкових продуктів з різною активністю і , як наслідок, має місце біохімічне «збагачення»  організму, що дозволяє високогетерозиготному організму підтримувати постійність своїх функцій у широкому діапазоні змін середовища [8, 9, 10].

Інший показник, коефіцієнт ексцесу (D), в крайніх групах відрізняється позитивним значенням, що свідчить про надлишок фактичної кількості гетерозиготних генотипів у порівнянні з теоретично очікуваною. А група з міцним типом виявилася більш збалансованою за даним параметром, що також характеризує її, як найбільш пристосованою  до місцевих умов середовища.

 

Таблиця 5. Популяційно-генетичні параметри структури груп