Недостатнiсть кондицiонуючої функцiї дихального апарату при легенево-серцевих захворюваннях (крiтерiї, градацiя, дiагностика, корекцiя)

Лiтературнi i власнi данi дозволяють вважати, що кондицiонуючi властивостi i можливостi дихального апарату визначаються, принаймнi, трьома основними його морфофункцiональними параметрами: 1) розмiром (площею) кондицiонуючих поверхней дихального апарату, контактуючих з дихальним повiтрям; 2) температурою цих поверхней, яка залежить як вiд гемодинамiчної доставки до них тепла вiд «серцевини» тiла, так i власної теплопродукцiї її структур; 3) кiлькiстю повiтря, що кондицiонується, i яке визначається об'ємно-ємкiсними та вентиляцiйними параметрами. Саме цi структури залучаються до патологiчного процесу i зазнають змiн при легенево-серцевих захворюваннях, якi служили предметом вивчення в наших дослiдженнях.

Так, пневмоконiоз, супроводжуючись фiброзним переродженням легеневої тканини, розвитком вузликових включень, призводить до скорочення функцiональної активностi поверхнi легень, той площi, яка бере участь в кондицiонуваннi дихального повiтря. Про це свiдчать змiни спiрометричних показникiв (ЖЄЛ, НЖЄЛ, НМВЛ тощо), якi спостерiгалися у хворих на легеневi хвороби в наших дослiдженнях i в дослiдженнях багатьох iнших авторiв (А. О. Навакатикян, 1960, 1967; М. С. Шнейдер, 1958, 1966; S. E. Motley, 1950; F. L. Navratil, 1965, 1967).

Поряд зi скороченням паренхiми легень, а, значить, i їх частки долi в кондицiонуваннi дихального повiтря, легеневi захворювання – пневмоконiоз, хронiчний бронхiт i, особливо, бронхiальна астма, супроводжуються ще й бронхоспазмом, який iстотно змiнює вентиляцiю окремих сегментiв i долей легень (при обтурацiйному або обструктивних типах розладнань дихання), особливо на початкових стадiях розвитку фiброзу. В наших дослiдженнях це проявлялося у змiненнi спiввiдношення мiж ємкiсно-вентиляцiйними (ЖЄЛ, МВЛ тощо) i показниками бронхiальної прохiдностi (МШвид., ОВФ) з їх належними значеннями, що узгоджується з лiтературними даними i, як правило, розцiнюється як прояв сполучного або комбiнованого типу вентиляцiйної недостатностi (А.О. Навакатикян, 1967, В.Є. Любомудров, Марiн I.М., 1969; О.В. Коркушко, Л.А. Iванов, 1995). Це, природно, призводить до зменшення максимального об'єму видихуваного повiтря, i, значить, до зниження кiлькостi тепла, необхiдного для його зiгрiвання до константного гомеостатичного рiвня та зменшення ПКI, тобто збiльшення вираженостi недостатностi КФДА.

Ще в класичних роботах клiнiцистiв та фiзiологiв минулого столiття (В.А. Виноградов, 1861; I.М. Сєченов, 1866; С.П. Боткiн, 1867; I.П. Павлов, 1877) було показано, що температура рiзних органiв i тканин, в тому числi легень та iнших органiв дихального апарату визначається, насамперед, ступенем кровонаповнення, станом тонусу та просвiту постачаючих їх судин.

Розладнання гемодинамiки як механiзму доставки тепла до морфо-функцiональних структур, якi беруть участь в кондицiонуваннi дихального повiтря, в наших дослiдженнях проявлялося сполученiстю вираженостi недостатностi КФДА з вираженiстю недостатностi кровообiгу та посиленням кореляцiйних зв'язкiв з iї функцiональних показникiв з ПКІ, а також при експериментальному порушеннi гемодинамiки в малому колi кровообiгу, що узгоджується з роботами багатьох авторiв, якi вiдмiчали даний вид розладнань кровопостачання i при легеневих i серцево-судинних захворюваннях (Б. I. Вотчал, I. А. Магазаник, 1965).

Напевно, саме ступенем порушення функцiонування структур, безпосередню контактуючих з дихальним повiтрям i ступенем розладнань аеро-i гемодинамiки пояснюється рiзна вираженiсть недостатностi КФДА при рiзних нозологiчних формах легенево-серцевих захворювань, що проявляється зменшенням критерiю недостатностi цiєї функцiї -пневмокалориметричного iндексу. Викладенi факти свiдчать про суттєву роль у генезi недостатностi КФДА порушення взаємозв'язкiв його аеро-гемодинамiчних процесiв, доцiльностi використання ПКI в якостi додаткового iнтегрального показника як для оцiнки функцiонального стану i можливостей кардiореспiраторної системи, так i максимальної фiзичної працезданостi у хворих безнавантажувальним пневмокалориметричним способом.

5. Недостатнiсть КФДА та фiзична працездатнiсть хворих на легенево-серцевi захворювання.

Iнтерес клiнiцистiв до фiзичної працездатносттi (ФП) зумовлений тим, що з її змiненнями пов'язують розвиток ряду захворювань та передпатологiчних станiв: гiпертензiю та облiтеруючий ендартерiiт (U. P. Larsen, 1966), дiабет, бронхiальну астму, емфiзему легень (Z. F. Pyorolaetal, 1968; F.D. Rutentrans, 1968; W.C. Kzal, 1969), бiль у спинi i кiстках осiб, зайнятих «сидячою роботою» (А.I. Аулик, 1990).

Визначення ФП потребує використання для її кiлькiсної оцiцки ергометричних тестiв з максимальними для даної людини фiзичними навантаженнями, що виконуються до появи граничної втоми або до максимально можливого збiльшення вжитку кисню чи максимально допустимого прискорення серцевих скорочень (P.O. Astrand, 1972; R.I. Shepard, C.H. Veese, I.B. Merritan, 1971; G.N. Malleroviz, 1981), тобто мiстять деякий елемент ризику для здоров'я обстежуваного (J.R. Zoman, R.E. Phillips, 1973; А.О. Навакатикян, 1981), суттєво зростаючого при визначеннi ФП у хворих людей. Тому в клiнiчнiй, головним чином, у кардiологiчнiй практицi, за допомогою навантажувальних тестiв визначається не сама ФП, а так звана «толерантнiсть», ступiнь витривалостi до фiзичних навантажень регламентованої iнтенсивностi (Л.П. Померанцев, 1974; Л.П. Померанцев i спiвавт., 1975; Дзяк В.Н., 1979; Волков В.С., Семеннікова Т.К., 1980; Преварський Б.П., 1981; Розова Н. К. та співавт., 1972; Лупанов В. П., 1975; Преварській Б. П., 1985). Це пов'язано з тим, що передбаченi ергометричнi тести фiзичної працездатностi хворими взагалi, i особливо, тими котрi страждають на легеневi та серцево-судиннi захворювання, важко переносяться або ж взагалi не переносяться i протипоказанi. Тому її стан при рiзних захворюваннях, в тому числi легенево-серцевих в широкiй клiнiчнiй практицi як правило не оцiнюється, через що втрачається вельмицiнна iнформацiя, така необхiдна для вирiшення завдань iз областi дiагностики, прогнозування, оцiнки ефективностi реабiлiтацiї та лiкування хворих, а також соцiальних завдань – об'єктивiзацiї та пiдвищення результативностi експертизи працездатностi, встановлення ступеня iнвалiдизацiї тощо.

Тому встановити взаємозв'язки