+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Стаття
К-сть сторінок:
25
Мова:
Українська
У статті проаналізовано стратегічні підходи та інтереси Великої Британії в умовах кризи системи європейської безпеки у зв’язку з російсько-українським конфліктом. Розкрито історичні особливості політики Лондона щодо європейської інтеграції у сфері безпеки. Автором акцентовано увагу на причинах сучасної кризи системи європейської безпеки. Виявлено чинники формування і сутність політичної позиції ЄС, США, НАТО і Великої Британії щодо військово-політичної агресії Росії проти України у 2014 році. Проаналізовано особливості європейської політики чинного британського уряду у сфері безпеки, стратегічні інтереси Великої Британії в умовах відновлення елементів блоково-цивілізаційного протистояння.
Ключові слова: система європейської безпеки, США, НАТО, ЄС, Росія, Україна, військово-політичний конфлікт, Велика Британія.
В умовах ескалації перманентного дипломатичного, культурно-ідеологічного, економічного та військово-політичного протистояння на Європейському континенті і на просторах євроатлантичного співробітництва, що безпосередньо пов’язана з розгортанням російсько-українського конфлікту у 2014 році, європейська система безпеки як і система міжнародних відносин в цілому увійшла в період різкого загострення латентної кризи. Протистояння потужних геополітичних гравців – ключових суб’єктів системи європейської безпеки (з одного боку США, НАТО та ЄС, з іншого – Росії) вже не вперше за період постбіполярного світоустрою виявило нерозв’язані проблеми і прорахунки у політиці «західних демократій». Серед них відзначимо невизначеність подальшого розвитку системи євроатлантичних відносин, ролі США у забезпеченні європейської безпеки, можливостей Європейського Союзу в його перманентних потугах досягти консенсусу політик суб’єктів інтеграції і здатності виступати єдиним центром міжнародної політики. Тривалий час спостерігалася відсутність адекватної стратегії західних структур щодо неадекватного посилення монопольних енергетичних та військово-політичних ресурсів Росії, що має наслідком її неприховано агресивну зовнішню політику і нехтування базовими нормами міжнародного права.
У зв’язку з посиленням загроз системі європейської безпеки і потребою в її реформуванні в умовах наявного відновлення елементів блоково- цивілізаційного протистояння виникає необхідність проаналізувати особливості зовнішньої політики ключових суб’єктів цієї системи – найбільш впливових учасників євроінтеграції та євроатлантичного співробітництва, серед яких історично вагоме місце належить Великій Британії. Ця країна посідає провідні позиції в Європі у сфері зовнішньої політики і безпеки як держава, що має значні можливості (розгалужену мережу дипломатичного впливу, ядерну зброю, найкращі в Європі сучасні збройні сили і систему розвідки, стратегічний союз зі США, членство в Раді Безпеки ООН та інших міжнародних організаціях, економічний вплив), які за певних умов можуть стати основою для розвитку військово-політичних можливостей в рамках євроінтеграції і забезпечити країні лідерство в регіональних інтеграційних процесах.
Серед публікацій, присвячених проблемам новітніх трансформацій системи міжнародних відносин та європейської безпеки (періоду першого десятиліття ХХІ століття) привертають увагу праці українських фахівців М. Дорошка, А. Мартинова, Т. Сидорука1, зарубіжних дослідників З. Бже- зінського, В. Іноземцева, Е. Лукаса, Р. Купера, С. Лена, К. Ніельсена2. Відзначимо найновіші публікації зарубіжних авторів з проблем кризи відносин західних інституцій і Росії у зв’язку з російсько-українським конфліктом 2014 року (праці С. Ерлангера, А. Сітаса, Л. Мангасаряна, М. Рагано, Б. Райтшустера) 3. Аналіз ролі Великої Британії в системі європейської безпеки і євроатлантичних відносин на початку другого десятиліття ХХІ століття міститься в публікаціях провідних сучасних зарубіжних британістів С. Біскопа, А. Громико, І. Кіра4.
У квітні 2014 року Президент Естонії Томас Хендрік Ільвес у відповідь на анексію Криму і підготовку до повномасштабної військово-політичної агресії Росії проти України заявив, що «фундаментальне розуміння безпеки в Європі в даний час зруйноване», а «політичні лідери повинні визнати, що старі правила більше не діють»5. Ці правила сягають післявоєнного облаштування міжнародних відносин і світової системи безпеки в умовах біполярного протистояння, закріплені у Гельсінському акті НБСЄ 1975 року та осучаснені у Паризькій хартії для нової Європи 1990 року.
Держави Західної Європи, які з кінця 40-х років ХХ ст. розвивалися в умовах військово-політичного протекторату США, використали нагоду економії ресурсів на створенні виключно континентальної системи безпеки і надали перевагу Північноатлантичному Альянсу з першістю Сполучених Штатів, зосередившись на соціально-економічній відбудові і розвитку інтеграційних процесів. США вирішували два стратегічнихзавдання: 1) убезпечували Європу від можливого відновлення загрози німецького мілітаризму і континентального конфлікту; 2) консолідували НАТО для протистояння з СРСР. Союз США і Великої Британії, який символізував атлантичну солідарність у протистоянні західних держав з радянським блоком на чолі з СРСР, понад чотири десятиліття ніс тагяр організації і забезпечення системи безпеки в Західній Європі. Лондон історично виконав центральну роль у трансатлантичних відносинах, сприяючи комунікації двох її полюсів (північноамериканського і європейського) 6. Велика Британія виступила проти французької ідеї створення європейських збройних сил з наднаціональними органами управління, що передбачав Паризький договір 1952 р. про Європейський оборонний союз. Лондон наполягав на збереженні першості НАТО в питаннях безпеки і висунув альтернативний проект про створення сателітарного для Альянсу Західноєвропейського Союзу (ЗЄС). Основні механізми гарантування європейської безпеки перейшли до США, що в умовах глобального блокового протистояння було стратегічно виправданим.
З подачі британських політиків (насамперед У. Черчілля) американо- британські відносини отримали стійкий штамп «особливих», що в сучасних політичних та експертних колах отримав досить широкі і не завжди однозначні трактування. У