Романтичні засади української драматургії 20-x років ХХ століття (І. Дніпровський, Я. Мамонтов, М. Куліш)

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

 

ГУДЗЕНКО ОЛЕНА ПЕТРІВНА

 

УДК 821. 121. 2'06 – 2

 

 

10. 01. 01 – українськa літературa

 

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

 

КИЇВ – 2002

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії української літератури і шевченкознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор ЗАДОРОЖНА Людмила Михайлівна, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри історії української літератури і шевченкознавства.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор ДЕМ'ЯНІВСЬКА Людмила Семенівна, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри української літератури ХХ століття; кандидат філологічних наук ЛЕНДА Раїса Іванівна, Київський національний університет культури та мистецтв Міністерства культури і мистецтв України, доцент кафедри гуманітарних дисциплін.

Провідна установа: Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, відділ української літератури ХХ століття, м. Київ.

Захист відбудеться “26” квітня 2002 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 001. 15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук у актовому залі Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ-17, бульвар Тараса Шевченка, 14.

 

 

Актуальність обраної теми. Тема дисертації стосується проблеми, що належить до актуальних в українському літературознавстві, – висвітлення провідних концептів української драматургії 20-х років ХХ століття, яка органічно поєднує новаторство і традицію.

Слід відзначити, що набутий мистецтвом досвід ніколи не зникає назавжди: може на певному етапі вичерпати свої стильові можливості, проте не втратити їх, і вони здатні відродитися в новому контексті, але у модифікованому вигляді.

У 20-і роки здавалося, що новітні художні відкриття заперечують попередні й призводять до розриву з класичним мистецтвом, як квантова механіка – з класичною фізикою. Однак із часом з’являється можливість зіставити ці відкриття не тільки одне з одним, а й з минулими художніми надбаннями. Найбільшою мірою здатність до відновлення притаманна тим художнім системам, що за своєю природою належать до відкритих, поліваріантних. Ідея свободи творчої індивідуальності, обстоювана романтизмом, інспірує не лише його власний розвиток, але й позначається на наступних художніх епохах.

Поява дослідження зумовлена необхідністю осмислення драматургії 20-х років ХХ століття, в якій неоднозначно моделювалося силове поле романтичних течій і новітніх віянь. Проблему романтичних джерел української драматургії, украй складну і суперечливу, на сьогодні досліджено недостатньо. Складність її розв’язання зумовлена тим, що українська драматургія означеного періоду, перебуваючи у процесі постійного формування, оновлення, не отримала (з огляду на об’єктивні історичні умови) логічного завершення.

Водночас природа українського романтизму доби 20-х років ХХ століття – явище виняткове і виявляє один із шляхів художнього перетворення успадкованого на ужиткове. Спеціальних праць, що досліджували б цей аспект української драматургії, не створено, а у літературознавчій практиці спостерігаємо своєрідний критичний феномен: відстежувалися лише певні риси романтичної поетики, однак дослідження української драматургії 20-х років ХХ століття у романтичному контексті так і не було здійснено.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі історії української літератури і шевченкознавства Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, до комплексних наукових та навчально-методичних планів якої входить проблема дослідження концепцій, зокрема й романтичних, на сучасному етапі літературознавчого аналізу художнього тексту.

Метою дослідження є інтерпретувати та комплексно проаналізувати романтичні засади української драматургії 20-х років ХХ століття в аспекті синкретизації філософської, психологічної та знаково-символістської сфер та охарактеризувати успадковані літературним процесом 20-х років XX століття, зокрема драматургією, художньо-тематичні категорії романтичної традиції. Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

з’ясувати особливості стильової моделі романтизму 20-х років XX століття в українській драматургії;

окреслити варіанти онтологічних моделей, що побутують в українській драматургії аналізованого періоду;

виявити національні ознаки ідеальної романтичної моделі буття у п’єсі 20-х років;

охарактеризувати ключові моменти розв’язання проблеми “людина – суспільство” в українській драматургії 20-х років ХХ століття;

розкрити реалізацію художньої антиномії пророк – антипророк у драматургії 20-х років у зв’язку зі своєрідністю функціонування романтичної думки на власне українському ґрунті;

розглянути основні аспекти романтичного світовідчуття як типу мислення (у концепті проблеми “роздвоєння свідомості особистості”).

Методи дослідження. Для досягнення поставленої у роботі мети застосовано поєднання історико-літературного та порівняльно-типологічного методів, які було використано при зіставленні художніх творів різних періодів, жанрів, стилів, а також психолого-аналітичного методу для ґрунтовного і всебічного аналізу художнього образу. Названі методи допомагають виявити специфіку художнього світу, змодельованого у творчості досліджуваних драматургів. Потреба ґрунтовного аналізу драматичної продукції 20-х років ХХ століття зумовила звернення до історико-літературних та літературно-критичних праць дослідників Ю. Шереха, Г. Семенюка, Л. Мороз, К. Серажим, І. Михайлина, М. Кучерявцева, С. Чорнія, В. Чапленка, Л. Залеської-Онишкевич, Я. Голобородька, Л. Танюка, Н. Корнієнко та ін. Теоретичною основою дисертації стали праці Н. Кузякіної, М. Наєнка, Д. Наливайка, в яких уперше зроблено спробу розглянути творчість драматургів 20-х років