Художній світ української імпресіоністичної повісті пореволюційного десятиліття

 

Актуальність дослідження. Шлях української прози 20-х років, як і поезії, був складним і неор-динарним: глибоко виважені концепції та ідеї зіштовхуються з поверховими маніфестами та гаслами; естетичний аналіз твору нерідко підмінюється політичним; точаться дискусії про форму й зміст творів мистецтва, про шляхи розвитку “пролетарської літератури”, її традиції та новаторство, ставлення до класичної спадщини минулого. Перше пореволюційне деся-тиліття в українській літературі характеризується винятковим розмаїттям стильових течій і напрямів, їх одночасним співіснуванням.

Про те, що українська література першої половини ХХ ст. розвивалась під знаком імпресіонізму, свідчать перші спроби осмислення цього стильового напряму, здійснені по гарячих слідах О. Білецьким, М. Доленгом, М. Зеровим, І. Куликом. У подальші десятиліття з певних суб’єктивних при-чин в українській літературі він трактувався як мистецтво буржуазне, занепадницьке.

Лише в останні роки з’явилась можливість грунтовного дослідження літературного життя в Україні 20 – 30-х років, спостерігається нове осмис-лення вагомих мистецьких явищ та постатей. Цієї проблеми у своїх дослідження торкаються В. Агеєва, М. Жулинський, В. Мельник, Г. Сіпака, В. Пахаренко, але в них основна увага звертається на ідейно-тематичний аналіз творів, їх місце у літературному процесі, характеристику образів. Природньо, що увага зосереджується на творчому шляху письменників цієї епохи, які були вилучені з історії української літератури. Заслуговує на увагу міркування цих дослідників про творчу індивідуальність, психологізм, творчу майстерність митців 20-х років, зокрема у жанрі повісті.

Українська проза перших років після революції представлена най-різноманітнішими жанрами; більшість митців віддають перевагу “малій прозі” (шкіци, етюди, новели, оповідання). Проте вже з середини 20-х років стан жанрів у літературі відзначався не тільки тематикою, але й глибиною розробки актуальних життєвих проблем, саме тому цей період став для повісті та роману періодом видатних художніх відкриттів. Справді, повість як жанр літератури набуває важливого значення в контексті епохи. В цікавій своєю структурою імпресіоністичній повісті митці прагнули адекватно змоделювати соціальні процеси і стани душі людини, яка переживає складні духовні, морально-етичні перипетії у зв’язку з реальними ситуаціями доби.

Українській імпресіоністичній повісті належить помітне місце у літе-ратурному процесі 20-х років, адже, як зазначав О. Білецький, саме “лі-рична повість-рапсодія з інтродукціями і фіналами, з переходом ритму на вірші, з піклуванням про звукову інструментовку, з музичністю компо-зиції” стала однією із провідних у цей період, проте вона й досі не дістала всебічної, грунтовної наукової оцінки.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дисертаційне долідження виконувалось як складова частина комп-лексної теми “Жанрова система української літератури ХХ ст. ”, що розробляється кафедрою історії української літератури Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Тему дисертації погоджено з Науково-координаційною Радою НАН України “Класична спадщина і сучасна художня література” при Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАН України.

Стан наукової розробки. У літературознавстві до цього часу уточнюються жанрові особливості повісті, її відмінність від інших жанрів, зокрема роману й оповідання. Од-ним із перших роль і місце повісті у системі епічних жанрів визначив російський критик В. Г. Бєлінський, який вважав, що повість “є розділом, вирваним з роману” і не претендує на повне охоплення життєвих явищ. Але, на відміну від оповідання, вона наділена більшим зображальним простором, щоб не завжди, звертаючись до родоводів персонажів, не завершуючи їх життєвий шлях, все ж простежити еволюцію чи деградацію героїв, вказати на мотивацію людських вчинків. Саме тому в ній подається декілька подій, пов’язаних між собою, об’єднаних навколо одного героя. На відміну від роману, повість не відображає велику епоху, а лише окреслює її окремими важливими подіями, зображається життя однієї людини і найближчого їй середовища. Розвиток сюжету здійснюється спокійніше, ніж у романі. Іноді розмір твору і не дає підстав для визначення жанру, проте за об’ємом повість менша від роману, і це диктує побудову сюжету, використання фабульного матеріалу.

Отже, основна відмінність не тільки в обсязі твору, не лише в “змалюванні” чи “зображенні” життя, а у творенні художнього світу – “локальнішого, обмеженого в часі й просторі долею, історією душі, пригодами одного чи кількох персонажів”.

Теоретична основа вивчення жанру повісті, закладена В. Бєлінським, отримала подальший розвиток у працях сучасних вчених: В. Бузник, П. Волинського, Л. Гаєвської, З. Голубєвої, В. Дончика, А. Кузьміна, В. Лесика, Р. Міщука, Д. Наливайка, Л. Новиченка, В. Синенко, М. Ткачука, М. Утьохіна, В. Фащенка, П. Хропка та інших.

Вивчення жанрової специфіки повісті є актуальною проблемою на сучасному етапі, адже оцінки особливостей розвитку української повісті 20-х років в умовах панування соціологічних догм мали тенденційний характер. У більшості досліджень 50-80-х років деякі письменники і ряд творів не згадувалися з політичних міркувань. Тому в результаті такого підходу історико-літературний процес було викривлено: значні літературні явища замовчувались або подавались у спотвореному вигляді. Під вплив вульгарно-соціологічних схем потрапила імпресіоністична повість, яку радянська критика називала “буржуазною”. Зокрема це стосується повістей Г. Михайличенка, М. Івченка, М. Хвильового, А. Головка, Г. Косинки, В. Підмогильного, П. Панча, Ю. Яновського, О. Турянського.

У жанровому аспекті повість конкретніше розглядається російськими літературознавцями. Досить цікавими є монографічні збірники: “Современная русская советская повесть” (Л., 1975), “Русская советская повесть 20-30-х годов” (Л., 1976), праці В. Синенко “Русская советская по-весть 40-50-х гг. Вопросы поэтики