Облік у зарубіжних країнах

Для торговельної компанії продаж товарів є основним джерелом доходу. Товарні запаси оптової та роздрібної торгівлі складаються з товарів, які закуповуються у готовому вигляді і продаються без додаткової обробки чи переробки.

Виробнича компанія перетворює сировину на готові вироби, тому у виробничому бізнесі існують такі типи запасів: сировина й матеріали, незавершене виробництво і кінцевий товар — готова продукція.

У зарубіжних компаніях рахунок “Запаси” ділять на декілька рахунків другого порядку, кожен з яких призначений для обліку певного виду товарноматеріальних цінностей.

Для складання Звіту про прибутки та збитки важливо знати суму доходів та витрат підприємства. Для деяких компаній собівартість реалізованої продукції є найбільшим компонентом витрат.

Собівартість реалізованої продукції — це собівартість продукції, доходи від реалізації якої отримані протягом звітного періоду. Таке співвідношення може служити ілюстрацією принципу відповідності або погодженості.

Визначення вартості залишків ТМЗ на кінець облікового періоду має прямий вплив як на баланс так і на величину звітного доходу, тобто на звіт про прибутки та збитки.

Слід зазначити, що оцінка вартості залишків запасів впливає на величину звітного доходу не тільки даного облікового періоду, а й на величину звітного доходу наступного облікового періоду.

При складанні фінансової звітності особливу увагу звертають на правильну оцінку залишків запасів, бо завищення вартості залишків ТМЗ на кінець облікового періоду зменшує собівартість реалізованої продукції, що, у свою чергу збільшує звітний доход до оподаткування, а зменшення вартості запасів веде до зменшення доходу до оподаткування.

До складу елементів ТМЗ належать: товари, готова продукція, сировина, незавершене виробництво. Коли проводиться інвентаризація запасів, то до складу їх включаються всі товари, сировина та матеріали, які належать підприємству, незалежно від того, де вони знаходяться.

Вартість залишків запасів на кінець облікового періоду та собівартість реалізованої продукції визначають за двома системами:

—періодичною системою обліку;

—постійною системою обліку.

Періодична й постійна системи — це два різних підходи до порядку застосування методів оцінки вартості товарних запасів та собівартості реалізованої продукції.

Відмінність між періодичною та постійною системами така:

—постійна система вимагає більших зусиль праці, бо вона вимагає ведення відповідних облікових записів щодо кожного виду товарів або продукції на щоденній основі;

—відрізняється контроль товарноматеріальних запасів, як от:

—при застосуванні періодичної системи на закінчення облікового періоду обов'язково проводиться інвентаризація ТМЗ, при постійній системі така інвентаризація не обов'язкова;

—при застосуванні періодичної системи оцінка вартості залишків ТМЗ та собівартості реалізованої продукції проводиться в кінці облікового періоду, а при постійній — оцінка ведеться протягом усього облікового періоду.

Більшість підприємств із метою забезпечення керівництва підприємства інформацією про поточний стан ТМЗ та собівартість реалізованої продукції — завдяки розвитку комп'ютерної техніки, перейшли на постійну систему обліку.

Згідно з періодичною системою обліку ТМЗ собівартість реалізованої продукції визначається як залишкова величина за формулою

ПС + П – КС = СРП, (3)

де ПС — початкове сальдо на рахунках запасів;

     П — придбання протягом облікового періоду;

     КС — кінцеве сальдо за даними інвентаризації;

     СРП — собівартість реалізованої продукції.

При визначенні кінцевого сальдо за постійною системою проведення інвентаризації не обов'язкове, бо вона забезпечує даними про стан ТМЗ на кожен день облікового періоду по кожному елементу ТМЗ.

ПС + П – СРП = КС. (4)

Запаси товарноматеріальних цінностей, відповідно до принципу собівартості, мають обліковуватись за їх первісною (історичною) вартістю на момент придбання. Ця вартість становить ціну, сплачену за товарноматеріальні цінності, і визначається як сума витрат, які прямо або не прямо мали місце у зв'язку з придбанням запасів, доведенням їх до поточного стану та доставкою до місця перебування.

Більшість компаній за вартість придбаних товарів приймають лише їх чисту вартість (тобто ціну, сплачену за рахунками). Разом із тим це правило не дає відповіді на питання: як визначити вартість запасів на кінець періоду, а також собівартість реалізованих товарів за умови придбання цих запасів за різними цінами. Оскільки ціна на товари змінюється протягом періоду, виникає проблема оцінки кінцевих запасів і собівартості їх реалізації.

МСБО 2 “Товарноматеріальні запаси” допускає використання таких методів визначення вартості товарноматеріальних запасів:

1) метод суцільної ідентифікації (specific identification method);

2) метод середньої вартості ( average cost method);

3) метод списання перших надходжень — Fifo (firstinfirstout);

4) метод списання останніх надходжень — Lifo (lastinfirstout).

Метод ідентифікації вимагає спеціального кодування кожної партії придбаних запасів і їх окремого зберігання. Вартість реалізованих запасів, а також їх залишок на кінець періоду визначається за цінами конкретних партій, тобто за їх фактичними цінами. Але він не набув широкого розповсюдження через незручності, пов'язані з:

—необхідністю мати достатні складські площі для окремого зберігання кожної партії;

—обтяжливістю прослідковування руху конкретних товарних одиниць за умови наявності великої кількості різноманітних товарів та частої зміни цін на них.

Однак, метод суцільної ідентифікації виправдовує себе при організації обліку коштовних товарів, вартість