Облік у зарубіжних країнах

Доцільним буде застосування принципу розподілу пропорційно поточної ринкової вартості кожного з відповідних активів на дату придбання.

Для визначення такої вартості компанії звертаються до послуг незалежних експертів чи державних податкових служб.

У випадку бартерного обміну існують два способи відображення придбаних виробничих основних засобів на балансі підприємства:

—або за їх ринковою вартістю

—або за вартістю активів, які були віддані в обмін отриманих. 

Часто балансова й ринкова вартість довгострокових активів не співпадає, тоді компанія, що здійснила обмін, в залежності від різниці між балансовою й ринковою вартістю, відображає прибутки чи збитки від обміну.

Одна компанія обмінює парк автомобілів, що їй належить, балансовою вартістю $100,000 на земельну ділянку, яка відображена в балансі іншої компанії, вартістю $120,000. Ринкова ціна парка автомобілів $120,000 (цей показник можна знайти в каталогах уживаних автомобілів).

Перша компанія має прибутки $20,000 і земельну ділянку вартістю $120,000, а інша не одержує прибутку, але не має і збитків, бо віддаючи актив вартістю $120,000, вона одержала актив такою ж вартістю $120,000.

У разі виготовлення чи будівництва основних засобів для власних потреб до собівартості об'єкта включаються всі матеріальні витрати, заробітна плата персоналу, зайнятого на спорудженні об'єкта, накладні витрати, пов'язані з даним об'єктом основних засобів.

Балансова вартість таких споруд не повинна перевищувати їх ринкову вартість, у разі перевищення різниця відображається як збитки компанії, так як вважається, що вона не принесе економічної вигоди в майбутньому — така вимога записана в Положенні про концепції фінансового обліку як принцип консерватизму.

Якщо затрати на будівництво власними силами менші, ніж ринкова вартість, то балансова вартість дорівнює фактичним витратам. У цьому випадку ефект буде досягнутий пізніше, шляхом зменшення витрат на амортизацію і, як наслідок, — підвищення доходу, який принесуть основні виробничі засоби, збудовані господарським способом.

Якщо основні виробничі засоби будувались власними силами і для цього залучались кредитні кошти, то відсотки по боргових зобов'язаннях є різновидом накладних витрат і включаються у балансову вартість основних виробничих засобів. Американські фахівці вважають це найбільш правильним, і наполягають на капіталізації процентних виплат, тобто необхідності включати їх у балансову вартість, а їх суму рекомендують зменшувати разом з вартістю об'єкта в міру нарахування по ньому амортизації.

Таке правило діє і сьогодні, воно оформлене стандартом, що є складовою частиною GAAP “Загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку” в США.

Підприємству належить більша частина використовуваних ним активів. Якщо підприємство орендує будівлі, споруди, транспортні засоби чи обладнання, то вони належать орендодавцеві і не відносяться до власних засобів орендаря.

При цьому підприємствоорендар здійснюється запис:

Капітальна оренда 10,000.

Зобов'язання з оренди 10,000.

Оренда основних засобів на тривалий термін, що майже дорівнює строкові служби цих засобів, називається капітальною орендою. Цікаво те, що засоби виробництва, які знаходяться в капітальній оренді строком, наприклад, 10 років, можуть бути відображені як засоби підприємства. Тобто капітальна оренда є винятком із правила про те, що засоби підприємства включають у себе засоби виробництва й права власності, які належать підприємству.

Засоби виробництва, за винятком землі, мають обмежений строк експлуатації.

Унаслідок використання основні засоби старіють, погіршуються їх технічні можливості, тобто вони фізично й морально зношуються.

Період часу, який підприємство планує використовувати об'єкт основних засобів, називається строком служби засобів, але в момент придбання основних засобів неможливо точно визначити, скільки буде експлуатуватись об'єкт, тому його доводиться планувати.

При визначенні строку корисної служби активу слід брати до уваги такі важливі фактори, як технологічні зміни, погіршення якості активу, фізичне його використання, моральне старіння і, по можливості, за строк служби приймати меншу з двох величин.

Протягом строку служби об'єкта підприємством використовується певна частка його купівельної вартості, ця частка є витратами підприємства.

Процес визначення частки собівартості об'єкта основних засобів, яка включається у витрати протягом усього запланованого строку служби об'єкта основних засобів, називається амортизацією.

Розмір амортизації окремих об'єктів основних засобів визначається такими показниками:

—фактична первісна вартість;

—визначена ліквідаційна вартість;

—визначений строк корисного використання;

—метод амортизації.

Первісна (купівельна) вартість — сума всіх грошових витрат на придбання, доставку й монтаж основних засобів.

Ліквідаційна вартість — це частина купівельної вартості, яку власник активу планує повернути по закінченню визначеного строку корисного використання цього активу, вона залежить не тільки від стану активу, а й від ринку збуту.

Строк корисного використання активу встановлюється кожним власником активу самостійно.

Який би метод нарахування амортизації не обрало підприємство, він повинен привести до систематичного й раціонального розподілу собівартості активу протягом усього строку корисного використання активу.

Існують різні методи амортизації, але найчастіше використовують такі:

— рівномірний (прямолінійний) (Р);

— пропорційно випускну виробленої продукції (виробничий) (ВП);

— пропорційно сумі цифр числа років експлуатації активу (кумулятивний) (СР);

— метод зменшеного залишку (подвійний) (ЗЗ).

Обраний метод амортизації може послідовно застосовуватися від одного періоду до іншого, за винятком випадків, коли зміна обставин виправдовує зміну методу амортизації. У той обліковий період, коли відбулася зміна методу, необхідно кількісно визначити наслідки й розкрити причини зміни.

Більшість західних фірм використовують