Оцінка впливу засобів масової комунікації на громадську думку

Оцінки західних учених досліджень громадської думки 50-х років не надто відрізняються від оцінок, які дають їхні колеги 20 років потому. Немає загальноприйнятого визначення громадської думки, заявляв професор журналістики Колумбійського університету (США) В. Ф. Девісон у своїй статті, надрукованій 1969 р. у «Міжнародній енциклопедії соціальних наук». Одначе, продовжував він, сфера використання цього поняття розширюється, і це може означати тільки одне: поняття певним чином зачіпає дійсність.

На Заході поширено також позитивістське визначення громадської думки. Один із його прихильників – Г. Онкен вважає: врешті-решт, кожен, кого запитали б, знає точно, що означає громадська думка.

Нині на Заході популярні три найвпливовіші концепції громадської думки. Дві з них, загалом, успадковані від минулого, а одна бачиться як оригінальна. Нам хочеться зупинитися на першій із двох згаданих, яка запропонована німецьким філософом Ю. Габермасом, – так званій моралізувально-нормативній [13, 76].

У своїх працях Габермас твердить, що його погляди є розвитком тих положень, які були сформульовані ще у XVIII столітті. Вони ґрунтуються на понятті «суспільна гласність», «відкритість», за допомогою яких пропонується подолати ізольованість абсолютної монархії, зробити її ідеологію зрозумілою масам. Габермас прямо говорить: його концепція розрахована на те, щоб зберегти панівний приватновласницький господарський механізм.

Публіка, за Габермасом, – це не народ, не більшість населення, не «всі»: вона складається з тих, хто може резонерствувати на зборах, у кафе й за пивом, у салонах і на сторінках газет, а саме: із освічених верств населення, яке володіє власністю. Вони вважають себе носіями істини, і вона повинна бути визнана всіма. Головне завдання їхнього резонерства полягає в тому, щоб «законним шляхом» усунути суперечності в інтересах держави і буржуазного суспільства.

Габермас зазначає: нині не віднайти політичного обґрунтування буржуазній громадськості і гласності, які слід залишити в структурі громадської думки. Ось чому поняття «громадська думка» і є таким популярним – у ньому бачать можливість збереження того, що не вдасться здійснити політичними засобами.

Немає нічого дивного в тому, що поняття «громадська думка», за Габермасом, має прямий стосунок до поняття «право» і «політика». Справді, якщо громадська думка є свідомим міркуванням освіченої публіки, то вона має, головним чином зміцнювати панування буржуазії, виправдовувати практику застосування права і політики буржуазії.

Цей вплив громадської думки обґрунтовується тим, що судді та адміністративні чиновники добираються з «освічених верств». Маючи опертям чинні закони, ці чиновники водночас «освячують» права і політику буржуазії громадською думкою.

Сам Габермас так потрактовану громадську думку називає «ліберально-буржуазною». Його суб'єктом, нагадуємо, є група приватних осіб, які мають можливість відкритого обговорення і об'єднуються в «публіку» завдяки тому, що володіють власністю і освічені. Між публікою й громадською думкою перебувають мораль і право. Вони утверджуються розумом. Це дозволяє апелювати до нього, перетворюючи справжній об'єкт на анонімний. Апеляція згори розцінюється як свобода преси, а знизу – як загальна доступність, що насправді обмежена бар'єрами приватного володіння.

Мораль, яка проголошується в такий спосіб, відрізняється від загальнолюдської моралі. Хто не погоджується з публікою-резонером, того громадська думка оголошує не просто відступником від норми, але дуже недоброю людиною чи навіть ворогом.

Політична сутність концепції Габермаса зрозуміла. Громадську думка він розглядає як інструмент у руках панівних класів. Власне, він і не приховує цього, коли надає визначення «публіка» буржуазії, за якою зберігає право оцінювати й пояснювати те, що відбувається в суспільстві. За Габермасом, громадська думка є завжди офіційною, тобто такою, що подається в пресі, решті офіційних джерел інформації [17, 205].

Друга концепція громадської думки належить Н. Луману. Відправна точка його висновків – заперечення будь-якого суб'єкта громадської думки. Луман не раз твердив у своїх працях, що громадська доступність і гласність передбачають одразу кілька тем, які можуть бути в центрі уваги процесу комунікації. Але одночасно комунікувати з кількома темами неможливо, треба вибрати якусь одну. Потрібна увага, яка визначала б, здійснювала цей вибір і уможливлювала обговорення теми з незнайомою людиною в пивниці чи на вулиці. Саме ця тема і визначає зміст громадської думки.

Одначе Луман визнає: замало тільки уваги для формування громадської думки. Він долає цю перешкоду твердженням, що теми живуть у суспільстві своїм життям, їхнє поширення підпорядковане власним, особливим закономірностям. Відтак громадська думка, за Луманом, прив'язується не до окремих індивідів, не до заможних верств, як у Габермаса, а до тем.

На думку Лумана, такий підхід має низку переваг. Він дозволяє говорити про всіх людей однаково, ніби між ними немає певної різниці. Громадська думка, за Луманом, охоплює всіх, і перед нею всі рівні. Відтак Луман демократично пов'язує розходження в громадській думці з розходженням між темами. Одна річ, говорить він, міркувати про інфляцію загалом, інша – про інфляцію, яка шкодить пенсіонерам. Погляди можуть бути протилежними, але громадська думка впорядковує їх, не даючи оцінки, що і є, за Луманом, виявом ліберальності.

Чи має громадська думка юридичну вагу, залежить від прийняття рішення, що ґрунтується на увазі індивіда до теми. Коли щось не привертає уваги людей, то й громадської думки на відповідну тему не слід побоюватися. А коли з'являється посилена увага до чогось, то це означає неузгодженість