Оцінка впливу засобів масової комунікації на громадську думку

Зрозуміло, на характер соціальної інформації (надто політичної) накладаються суспільно-політичні та інші інтереси й потреби людей. Немає й не може бути «чистих», соціально-політичних «неупереджених» повідомлень, фактів, даних про розвиток соціальної групи, націй, держав, про їхні стосунки, устрій та функціонування політичних систем, про методи реалізації політичної влади тощо.

Наприклад, інформація про зміни, що відбуваються в тих чи інших політичних структурах, одними може сприйматися як доказ їхнього розвитку, а іншими – їхньої деформації (і це незважаючи на те, що в технології роботи з інформацією може бути чимало спільного). Але це аж ніяк не означає, що сама по собі, поза суб'єктом політичної діяльності, вона оцінює, вимагає, відстоює тощо.

Таким чином, висновується: немає досить вагомих підстав для повного ототожнювання соціальної інформації та громадської думки, як немає і досить переконливих причин для їхнього повного протиставлення. Доведено, що громадська думка може нормально функціонувати тільки за умов постійної циркуляції інформації. Водночас вона сама є творцем, носієм, поширювачем інформації, має певну комунікативну структуру.

Якщо оцінити інформацію, яку несе в собі громадська думка, під оглядом наявних класифікацій, то можна обґрунтовано стверджувати: громадська думка містить у собі чимало її різновидів.

Численні «інформаційні мережі», між якими існують багатозначні нелінійні причинні залежності, детерміновані в кінцевому результаті обставинами соціального характеру, буквально пронизують усю систему оціночних суджень людей з політичних питань і складають невід'ємну частину громадської думки.

Можливості впливу громадської думки на політичні процеси добре помітні, коли брати до уваги наведений Е. Ноель-Нойман приклад, де вона пише буквально таке: «Для недільного вечора 1965 p., коли відбувалися вибори в бундестаг, Другий канал німецького телебачення придумав щось нове – вечірку на честь виборів у Бетховен-залі в Бонні. Естрадний концерт на сцені, кілька оркестрів танцювальної музики, гості за довгими столами, зал, переповнений ущерть. На передньому плані праворуч, трохи нижче сцени, на підвищенні прилаштована невелика трибуна – місце, де нотаріус Даніельс о шостій має відкрити конверти з прогнозами виборів, складеними інститутами Аленсбах та Емнід і переданими йому за два дні до цього вечора. Керівники інститутів мають внести результати у таблицю біля трибуни, щоб усі в залі могли побачити. Я писала, відчуваючи за собою неспокійну публіку, шум, стукіт стільців: «Перші голоси ХДС/ХСС – 49, 5%, СПН – 38, 5%... « У ці миті за моєю спиною почувся крик сотні людей, який перейшов у несамовитий шум. Оглушена, я закінчила: «СДП – 8%, інші партії – 4% «. Зал кипів од обурення, видавець «Цайт» Герд Бусеріус крикнув мені: «Елізабет, як мені тепер захищати вас?» [8, 65]

«Чи обдурив Аленсбах громадськість, протягом кількох місяців удаючи змагання суперників, які йшли майже поряд? Лише за кілька днів до описуваних подій «Цайт» надрукувала інтерв'ю зі мною під крикливим заголовком: «Я не здивуюся, коли СПН виграє... « Пізно ввечері того таки недільного дня, коли офіційні результати виборів наближалися до аленсбахівських прогнозів, один політик із прихильників ХДС, задоволено посміхаючись із екрана телевізора, дав зрозуміти, що він, звичайно, знав реальний стан речей, але не афішував цього – «маленька тактична хитрість».

Цитата «Цайт» була точною, вона (Е. Ноель-Нойман) саме так і сказала, але інтерв'ю пролежало в редакції понад два тижні. На початку вересня все було схоже на гонку з невідомим фіналом. Те, що публіка побачила в Бетховен-залі, і чому вони, сидячи за письмовим столом в Аленсбасі, дивувались за три дні до виборів і таки не змогли надрукувати, оскільки це мало б вигляд спроби масового впливу на результат виборів, було феноменом громадської думки.

Вони стали свідками явища, яке назване сотні років тому, хоча його й не можна помацати руками. Під тиском громадської думки сотні тисяч виборців, може, навіть мільйон, вчинили те, що ми пізніше назвали «the last minute swing» (зсув останньої хвилини) ; це був «ефект попутників» в останню хвилину, що дозволив ХДС/ ХСС «набирати очки», поки замість рівноваги сил двох значних партій не сформувалася перевага ХДС/ХСС аж на 10%, за офіційними даними.

Намір виборців голосувати протягом багатьох місяців майже не змінюється. У передвиборній гонці ХДС/ХСС і СПН ідуть практично поряд. Водночас поширюється думка, що блок ХДС/ХСС, напевне, переможе. Як це відбувається? [15, 111].

Тоді, в 1965 p., у спостерігачів у руках був ключ до розуміння зміни думки виборців, але вони не знали про це. У статті про громадську думку, надрукованій 1968 р. у «Міжнародній енциклопедії соціальних наук», професор журналістики і комунікаційних досліджень Колумбійського університету в Нью-Йорку В. Ф. Девісон писав: «Наші виміри надто випереджають розуміння».

Таким чином, громадська думка – це та реальність, поза якою немає ні існування, ні розвитку суспільства, що складається зі спільноти, громадських організацій, поза якою не може здійснюватися процес соціалізації особистості.

В узагальненому вигляді поняття «громадська думка» означає сукупність поглядів індивідів стосовно певної проблеми. Згадуваний Едуард Бернайз називав громадську думку «поняттям, що описує ледь помітну, рухливу та нестійку сукупність індивідуальних суджень» [10, 121]. Професор Прінстонського університету Харвуд Чайлдз, проаналізувавши близько 40 відомих визначень громадської думки, найбільш вдалим вважає те з них, яке зробив Герман