Оцінка впливу засобів масової комунікації на громадську думку

Коли тема й думка про неї не збігаються, тоді, за Луманом, виникає так зване маніпулювальне моралізування. Наприклад, теми «розрядка» і «заборона на професію» не знайшли однозначного вияву і не всіма сприймаються однозначно. Прихильники однієї думки різняться від прихильників іншої. Між ними виникає конфлікт і може відбуватися боротьба, внаслідок чого висловлені думки одних породжуватимуть неприхильну реакцію з боку інших, які будуть тиснути на своїх супротивників. Тому не існує ніякої нейтральної думки, вона, так чи інакше, пов'язана з оцінками. Думки мають безпосередній стосунок до права, а отже, і до поведінки людей. Думки, які тримаються протягом тривалого часу, породжують відповідно підлаштовані довготривалі форми поведінки людей, освячені правом [14, 86].

У концепції Лумана наголошується на змістові громадської думки – цим вона відрізняється від концепції Габермаса та інших дослідників. Одначе «тема» Лумана відривається від суб'єкта, її творця, внаслідок чого його концепція абстрактна. Громадську думку він пояснює індивідуалістично – через увагу, тим самим принижуючи її соціальну сутність. Сказане стосується і трактування Луманом інших аспектів громадської думки.

Оригінальну концепцію громадської думки, досить поширену нині в Німеччині та інших країнах, створила, як ми вже говорили, Е. Ноель-Нойман. Концепція являє собою статистично-психологічний напрям у дослідженні громадської думки, який спирається на демоскопію.

Демоскопія (гр.) – відстеження громадської думки на основі демографічних тенденцій у тій чи іншій країні.

Демоскопія – наука статистична, тому вона передбачає наявність кількісних даних, між якими існує різниця. Зокрема, стверджується різниця між громадською і буденною, здоровою та нездоровою думкою. Зокрема, в демоскопії не розрізняються думка маси та публіки, інших спільнот, оскільки вона оперує кількісними величинами.

Критики демоскопії досить часто дорікали Е. Ноель-Нойман тим, що вона не враховує якості думки. Відповідаючи, дослідниця заявила, що для неї всі люди є рівними, що демоскопія грунтується на визнанні рівності всіх громадян. У своїх працях демоскопи ніби роблять зріз певної множини думок. Одначе і це положення наражається на критику через те, що за такого підходу неможливо спрогнозувати розвиток або формування громадської думки. На це звинувачення Ноель-Нойман відповіла своєю теорією «спіралі мовчання». Ось як вона трактує цю теорію.

В суспільстві є два джерела, які породжують громадську думку. Перше – це безпосереднє спостереження за оточенням, уловлювання, схвалення тих чи інших дій, заяв, явищ тощо. Друге джерело – засоби масової комунікації. Вони породжують так званий дух часу – інше поняття, що служить для позначення тематики громадської думки, яка тримається протягом тривалого періоду. Цей «дух» впливає на настанови та поведінку індивіда [11, 118].

Формування громадської думки відбувається завдяки настановам, мету яких особливо підкреслював ще в 1922 р. американський журналіст-соціолог Ліпман у своїй книзі «Громадська думка». Він вважав: кожна людина регулюється, детермінується через настанови, які визначають, що саме вона бачить, чує, як вона інтерпретує оточення, що є важливим для особистості. Вони творять механізм «селективного сприйняття» – поняття, яке широко застосовував інший американський дослідник, П. Лазарсфельд.

Засоби масової комунікації повинні ґрунтуватися на публіцистичній багатобарвності, тобто вони повинні давати можливість «розповісти світові» про різні погляди та думки. Е. Ноель-Нойман зазначає: в недалекому минулому у ФРН та інших західних країнах телебачення, наприклад, перебувало під контролем влади, так само й інші електронні засоби інформації. Нині цей контроль послаблено, але його мають здійснювати самі журналісти [11, 23].

Коли це так, то звідки візьметься багатобарвність у світі засобів масової комунікації (ЗМК)? Саме так ставить питання Ноель-Нойман і відповідає на нього: причиною цього явища є різні політичні орієнтації представників журналістського загону. Але вони мають зважати на законоположення «згори», які у ФРН загалом не скасовані. Верховний конституційний суд цієї країни так визначив призначення засобів масової комунікації, зокрема, телебачення: вони (ЗМК) служать для поширення інформації, формування думок, контролю, а також для розваги та морального настановлення. До того ж, усе має здійснюватися в легально прийнятих демократичним населенням межах.

Відтак варто наголосити на одній досить важливій деталі, яка має визначити взаємозв'язок у ланцюгові: громадська думка – соціальна інформація – комунікативний вплив.

Таким чином, значення соціальної інформації у процесах формування і соціалізації має виняткове значення, бо вертикальний (від покоління до покоління) і горизонтальний (між людьми одного покоління) обмін інформацією відіграє значну роль у механізмах комунікативного впливу.

Коли мова йде про відмінності громадської думки та соціальної інформації, не можна забувати про те, що всі свої функції громадська думка виконує не сама по собі, а тільки в нерозривному зв'язку з її суб'єктом-носієм.

Історія та сучасність знають чимало випадків, коли з різних причин (об'єктивних і суб'єктивних, закономірних та випадкових) інформаційна ситуація була досить віддаленою від оптимальної, а громадська думка далі існувала навіть за наявності в тому чи іншому регіоні так званого інформаційного вакууму (образний вислів, бо абсолютного інформаційного вакууму немає).

В цьому випадку вона однак функціонує, як чутки, наприклад. Зрештою, на відміну від інформації, громадська думка не тільки несе в собі якісь відомості, але й активно, тією чи іншою мірою інтенсивності (яка «характеризує той чи інший рівень уваги, зацікавленості членів суспільства до об'єкта думки») утверджує