Ольга Кобилянська в останній період творчості (від 1914 р.): ідейно-художня еволюція

Романне мислення, притаманне письменниці, найповнішого вияву досягло саме в „Апостолі черні”, який належить до великої епічної форми і не може мати ніяких інших генологічних дефініцій.

У дисертації визначаються риси, які вказують на приналежність „Апостола черні” до жанрового різновиду інтелектуального роману:

переважає висловлювання ряду ідей;

діалогічність твору, полеміка, дискусії, діалоги, монологи на різні теми, переважно в контексті визначених ідей;

широкі літературні інтереси героїв, читання книг як запорука високого інтелектуального рівня;

багато цитат, алюзій, ремінісценцій;

антропонімія твору, промовисте ім’я героя, зіставлення з історичними діячами;

асоціативність мислення, улюблене коло асоціацій.

Авторка реферованої праці прийшла до висновку, що в „Апостолі черні” органічно злились два визначальні струмені, два домінантні напрямки усього останнього періоду творчості письменниці: художньо-публіцистичний і художньо-белетристичний. Виступивши в новій для себе іпостасі публіциста й освоєному амплуа белетриста у період від 1914 р., О. Кобилянська під час написання роману поєднала обидва ці обдарування. Публіцистичне і белетристичне начала у творі утворюють нерозривну єдність.

На відміну від інших, раніших творів О. Кобилянської (де, як у „Ніобі”, уже прослідковувались елементи публіцистичності), публіцистичне начало в романі „Апостол черні” набуло особливого звучання, пристрасне слово письменниці-патріотки проявилось із незвичайною силою. Безперечно, пояснення цьому – на поверхні, криється у незвичайній злободенності поставлених глобальних проблем, суголосності висловлених ідей із часом, з перехідним, визначальним періодом у житті української нації (1918-1920-х рр.). Особливу роль у появі такого ідейно насиченого твору відіграли висока громадянська свідомість авторки, спілкування із людьми „чину”, її справжні патріотичні почуття, стурбованість історичною долею свого багатостраждального народу, зануреність у проблеми національного відродження. Попри ряд несприятливих для творчого процесу чинників (як суб’єктивних, так і об’єктивних), О. Кобилянській вдалося створити талановитий, новаторський за широтою охоплених проблем твір високопатріотичного змісту, роман із виразним громадянським звучанням.

„Апостол черні” засвідчив, що письменниця зазнала творчої еволюції.

По-перше, на рівні жанрово-тематичному, подавши твір, у якому сплелись риси роману ідей, роману виховання, сімейного та інтелектуального роману. Особливо важливо, що в українській літературі це один із перших творів, де виявились риси нового типу інтелектуального роману, а отже, він повинен зайняти належне місце в ній поряд із творами А. Кримського, В. Підмогильного, В. Петрова (Домонтовича). „Апостол черні” став віхою у ряду творів української прози, в ідейно-тематичному центрі яких – процес формування особистості, поданий на тлі родинного життя.

По-друге, еволюційного розвитку зазнав рівень образотворення О. Кобилянської, змалювання нового в українській літературі позитивного типу українського священика, зображення передової, національно свідомої інтелігенції, створення центральної постаті, неординарної, цілком самодостатньої, типу героя-мужчини (на противагу виписаним раніше досконалим образам жінок („Людина”, „Царівна”, „Через кладку”, „Ніоба” та ін.).

По-третє, на рівні ідеологічного наповнення „Апостол черні” вирізняється цілеспрямованою патріотичною авторською позицією, домінуванням еволюційних процесів (після написаної у 1903 році новели „Думи старика”).

У Висновках дисертації підсумовано результати аналізу останнього періоду творчості Ольги Кобилянської (від 1914 р.). Стверджується, що зібрані й проаналізовані матеріали дають підстави говорити про письменницю як таку, що активно творила ще й у 1920-1930-х рр., тобто була літератором і першої третини ХХ ст.

Аналіз значного, як у кількісному, так і в якісному відношенні небелетристичного доробку О. Кобилянської проведено із залученням письменницької публіцистики, мемуаристики, автобіографістики, літературно-критичної статті “Про Толстого”. Стосовно сорока публікацій у радянській пресі 1940-1941 рр. зроблено висновок, що ці статті є фальсифіковані і їх не слід включати в подальші видання творів О. Кобилянської.

Щодо іншої, власне художньої частини доробку О. Кобилянської останнього періоду, то вона також підтверджує еволюційні процеси у творчості письменниці. Аналіз найбільшого твору останнього періоду – роману «Апостол черні» засвідчив, що О. Кобилянська, безумовно, зазнала творчої еволюції на рівні жанрово-тематичному, на рівні образотворення, зрештою, на ідейному рівні.

Отож, маємо усі підстави стверджувати, що як позабелетристична творчість, так і белетристика малої та великої епічних форм є значним здобутком творчості О. Кобилянської останнього періоду, неперебутним вкладом в українську літературу першої третини ХХ століття.

 

 

І. Наукові статті:

Мельничук Я. Ольга Кобилянська в житті і творчості Михайла Івасюка // Творча індивідуальність і мовостиль Михайла Івасюка: Збірник статей до 80-річчя від дня народження письменника. – Чернівці: Молодий буковинець, 1997. – С. 22-26.

Роман Ярослава. Ольга Кобилянська і Микола Євшан // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. пр. – Вип. 58-59. Слов’янська філологія. – Чернівці: Рута, 1999. – С. 143-147.

Роман Я. Б. «Ходжу щотижня на виклади Стоцького... «: Ольга Кобилянська у взаєминах зі Степаном Смаль-Стоцьким // Педагогічні ідеї С. Смаль-Стоцького в контексті розвитку національної освіти й виховання: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Чернівці, 1999. – С. 168-172.

Роман Ярослава. Про два забуті антивоєнні твори Ольги Кобилянської // Традиція і новаторство у світовій літературі: Збірник /За ред. А. Є. Нямцу. – Чернівці: Рута, 1999. – С. 38-42.

Роман Я.