Організація анімаційної діяльності

4) Сюжетний хід – це прийом, за допомогою якого реалізується дія і компонується в єдине ціле весь художній і документальний матеріал. Якщо в сценарії потрібно побудувати певну сюжетну лінію з діючими особами, то для цього необхідно знайти оригінальний сюжетний хід.

5) Визначення композиції сценарію. Композиція – це організація дії і відповідне розташування матеріалу. Звичайно, у суто розважальних заходах вимоги до композиції сценарію дещо спрощені. Але і в ньому повинні бути: експозиція, зав'язка, розвиток дії, кульмінація, розв'язка і фінал.

Експозиція (від лат. опис, виклад) експонує, пред'являє тему вечора, вводить глядачів в пропоновані обставини дії. Видаються дійові особи, учасники і герої оповідання. Експозицію можна назвати прологом.

Зав'язка – подія, з якої і розпочинається розвиток дії. Тісно пов'язана з експозицією.

Розвиток дії – найдовший за часом відрізок дії, який може складатися з декількох епізодів, розташованих по наростаючій. Дію вечора неможливо організувати без визначення конфлікту.

Кульмінація – момент найвищої емоційної напруги в розвитку дії. Це найяскравіший, найемоційніший епізод.

Розв'язка – вирішення конфлікту, перемога однієї з протиборчих сторін.

Фінал – це свого роду епілог, тобто остаточне прояснення усіх ситуацій, вирішення головних і побічних конфліктів.

6) Визначення прологу та епілогу – найважливіших елементів сценарної конструкції. Пролог задає тон усій дії. Це своєрідний камертон, що визначає загальну тональність анімаційного заходу. Епілог завершує тему і часто буває кульмінаційною точкою театралізованої програми.

7) Розробка і графічне зображення мізансцен. Мізансцена анімаційної програми – це своєрідна геометрія сценічної або ігрової дії, що виходить із задуму сценариста-постановника, його ідейного й образного бачення програми.

8) Художній монтаж підготовленого матеріалу. Монтаж – це творчий процес в створенні сценарію, відбір кращих номерів вистави, і включення їх в єдине ціле відповідно до режисерського задуму.

Найчастіше в сценаріях представлень застосовуються наступні прийоми монтажу:

• послідовний прийом – кожен матеріал логічно продовжує зміст і настрій попереднього;
• паралельний прийом – в один і той же час розробляються і зіставляються дві паралельні лінії оповідання, життя двох героїв, дві лінії поведінки і т. п. ;
• прийом контрастного зіставлення матеріалу – протиставлення різних за змістом і настрою матеріалів;
• прийом лейтмотиву – повторення фрагмента, музики або дії;
• ретроспективний прийом – перехід з сьогодення в епізод що оповідає про події минулого;
• асоціативний прийом – найскладніший, розрахований на те, що в момент художнього стику двох епізодів у глядача виникнуть певні асоціації.

 

6. 3. Методика організації режисерсько-постановчого процесу.

 

Вирішальним етапом підготовки анімаційного заходу є організація режисерсько-постановчого процесу.

Очолює цей процес шеф-аніматор, який, як правило, виконує функції сценариста-режисера, а інколи й аніматора за напрямами. Така багатофункціональна професіограма шеф-аніматора дозволяє йому комплексно і безпосередньо впливати на весь процес створення анімаційної програми від ідейно-тематичного задуму до його втілення на сценічно-ігровому майданчику.

Анімаційна режисура – це мистецтво створення цілісного видовищно-ігрового дійства з елементами активізації публіки, що об'єднується єдиним художнім задумом.

Анімаційна режисура передбачає декілька специфічних підходів до постановки програм.

1) Режисура вербальних програм передбачає ретельну підготовку тексту ведучого або доповідача і стилю подачі матеріалу. Режисер відпрацьовує з аніматорами, задіяними у вербальній програмі, культуру мовлення і техніку спілкування, акцентуючи увагу на артикуляції, жестикуляції, інтонації, проводить тренінги для розробки мовного апарату.

2) Режисура ігрових програм базується на максимально ефективній організації простору ігрового майданчику, де аніматор знає свій маневр під час проведення гри, а члени журі і глядачі мають можливість у деталях бачити всі переміщення гравців і чути їх репліки.

3) Режисура музичних програм, у першу чергу фестивалів, конкурсів, концертів відрізняється більшим, ніж у вербальній чи ігровій режисурі, спектром засобів виразності. Режисер при підготовці музичних програм застосовує слово (конферанс), костюм (особливо у виступах фольклорних колективів), світлові ефекти, звукорежисерський монтаж, феєрверки.

4) Режисура танцювальних програм у туристичній анімації передбачає введення у канву заходу прийомів активізації публіки за рахунок жвавого спілкування аніматорів з рекреантами, використовуючи при цьому засоби рольової або конкурсної гри.

5) Режисура святкових та театралізованих заходів вимагає від режисера вирішення найбільшої кількості творчих завдань. Тому однією з найпопулярніших форм анімащйних програм є театральне свято, де основними дійовими особами є герої казок і міфів, карнавальні королі і королеви, народні герої та представники флори і фауни (Дід Мороз, Нептун, Бахус, Міккі Маус, Попелюшка, Ярило, Купало, Маланка, Василь тощо).

Першим етапом постановчого процесу є режисерська експлікація Режисерську експлікацію слід розглядати як основу постановчого плану заходу спочатку в письмовому, а потім в усному викладі режисера. Постановчий план – це своєрідна технологічна програма побудови режисерсько-постановчого процесу, викладена у логічно-послідовному порядку. Експлікація виступає початком цього процесу.

Сутність режисерської експлікації полягає у викладенні перед художньою радою чи режисерсько-постановчою групою, до якої входять всі творчі і технічні працівники (хореограф, художник-сценограф, звукорежисер, відеоінженер, художник зі світлових ефектів, аніматори), основної концепції майбутньої постановки Експлікація дозволяє режисеру пояснити членам творчої групи ідейно-тематичну спрямованість заходу, розподілити ролі між виконавцями, дати потрібні рекомендації щодо розуміння аніматорами цих ролей

Другим етапом постановчого процесу є робота над епізодами