Організація анімаційної діяльності

А от в Російську імперію європейські карнавали були «завезені» Петром І.

Багаточисельні костюмовані ходи по вулицях столиць, Першотравневі карнавали і вибори блазневого Папи, весілля ліліпутів і велетнів – всі ці елементи європейського карнавалу були присутні і в програмах російських карнавалів. Сам Петро І складав реєстри, писав сценарії, слідкував за підготовкою до заходу. Але карнавал для Петра був швидше одним із засобів досягнення політичних цілей. У цей період він активно впроваджував серед підлеглих йому слов'ян європейську культуру, натомість гноблячи свою автентичну, в тому числі і культурно-дозвіллєву традицію. Цар розумів, що розлучатися зі старим краще весело, під сміх і жарти Пізніше і Катерина II услід за Петром любила повторювати «Народ, що співає й танцює, зла не думає».

Перший російський карнавал для простолюдинів Петро влаштував у 1721р. на честь перемоги в Північній війні. Головною вулицею Петербургу рухалась грандіозна карнавальна процесія, очолювана самим Петром, одягненим у форму морського барабанщика Його дружина вбралася в костюм голландської селянки, а придворні – у німф і арапів пастушок і сатирів середньовічних рицарів і давньоримських легіонерів Продовжувалося це свято вже в Москві.

Крім карнавалів з їх багатоденними і складними вуличними дійствами й ходами, справлялись особливі „свята дурнів» або „свята віслюків», тобто, існував особливий, освячений традицією вільний „великодній сміх».

Ще одна важлива особливість карнавалу – це відміна ієрархічних відносин. На час карнавалу усі ставали рівними між собою і рівними перед блазневими королем і королевою карнавалу. Люди в умовах карнавалу висміювали не лише владу і церкву, але й самих себе.

Найбільшими карнавалами Європи були Венеціанський, Римський, Валенсійський, Авіньйонський, Ліонський, карнавали Кьольна і Нюрнберга.

Крім карнавалів існувало багато свят, які носили нібито релігійний характер, а насправді відображували той же сміховий, гротесковий позацерковний прояв життя. Так, осінні свята на честь покровителів виноробства Святих Мартіна і Михайла носили яскраво виражене вакхічне забарвлення.

На яскраві свята Середньовіччя часто-густо перетворювалися і ярмарки. Такими були ярмарки в Нюрі, в Апрасі, в Нюрнберзі та в багатьох інших містах Європи. На ярмарках люди не лише торгували, а й розважались. Ярмаркова площа, особливо у вечірні години, ставала ігровим і сценічним майданчиком.

Мандрівними акторами також були ваганти (школярі), менестрелі (співаки і музиканти), трубадури (провансальські поети-співці), трувери (поети-співці Північної Франції), мінезінгери (поети-співці Німеччини). Всіх їх можна назвати аніматорами дозвілля Середньовіччя. Діяльність представників саме цих професій створила фундамент для появи сучасних розважальників – аніматорів дозвілля.

Творчість жонглерів розквітла в ХІ-ХІІ ст разом з розвитком міської і придворної культури. XIII-XV ст – золотий вік жонглерів. У великих містах жонглери об'єднувались в корпорації зі своїми статутами. У Парижі та Кьольні на „вулицях жонглерів» і „вулицях музикантів» мешкали „комедіанти», „фідельщики», „скрипалі» Розкішні святковості вимагали великої кількості „веселих людей» і розмаїття розваг, забав і видовищ.

Серед конкурсно-ігрових дійств Середньовіччя можна виділити змагання в силі і спритності (боротьба, перетягування, кидання каміння, ходулі, гойдалки, балансування та ін.), змагання у влучності (стрільба з луку, гра „страта півня»), військові ігри: квінтана (мішень), поєдинки, турніри, ігри з м'ячем і кульками (пелота, «хокей», кидання дерев'яних куль, кеглі, волан, кидання кілець, кубарі та ін.).

Розповсюдженими майже по всій Європі були бійки півнів, а в країні басків, Тіролі і Вірменії – ще й бійки баранів.

Взимку, коли замерзали водоймища, любили змагатися на ковзанах і санках, застосовуючи навіть парус.

Найпопулярнішими розвагами еліти були полювання і турніри Рицарські турніри стали ще й масовим видовищем Для них відводились спеціальні майдани за містом або біля замку.

Дослідник К. Іванов вважає, що турнірами називали лише масові змагання Турнір складався із багатьох поєдинків, що відбувалися одночасно і в одному місці. Коли ж з'ясовували відносини лише двоє рицарів – це дійство називалось поєдинком.

Турніри виникли у Франції на початку XI ст, а потім розповсюдились на всі західноєвропейські країни.

 

2. 4. Святкова культура українців.

 

Дозвіллєва культура українців сягає своїми коренями сивої давнини. Археологічні знахідки, свідчення чужоземних істориків, починаючи від Геродота (V ст до н є) і закінчуючи готськими і арабськими дослідниками, доводять, що і в дохристиянську добу на території сучасної України кипіло життя. Слов'янські народи вже тоді мали такі історичні риси, притаманні українцям і нині, як працьовитість, гостинність, чесність, добропорядність, співчутливість, єдність і святість родини, пошана до померлих.

Своєрідність вірувань давніх слов'ян, максимальна наближеність їх життя до природи сформували ранню культуру українців, суттєве місце в якій займали родинні, громадські свята, звичаї, ритуальні дійства. Кожна дія, кожний народний твір, такий як колядки, щедрівки, побажання, гаївки, купальські пісні та звичаї, зажинкові, обжинкові пісні – колись були молитовними, магічними діями і словами, що хоча б частково розкривають душу, почуття, вірування, бажання, прагнення та ідеали наших пращурів.

З приходом на Русь християнства традиційні зимові свята набувають інших рис, освячених новою релігією Церква намагалася боротися з проявами язичницької культури. Проте, багато обрядів, ритуалів звичаїв з Корочуна перейшли в найбільше християнське свято – Різдво. З плином часу Різдво набуває нових рис. У ньому, поряд з народними,