Організація проведення розрахунків з використанням платіжних карток Радомишльського АППБ «Аваль»

Сфера застосування платіжної картки дуже широка (рис.2.2) [6, с.16].

Зовні банкомат являє собою металеву броньовану шафу з дисплеєм, на якому висвечиваются інструкції клієнту й іншій інформації. На передній панелі також мається клавіатура для введення клієнтом команд, проріз для прийому картки, щілина для видачі квитанції і вікно для видачі грошей. Усередині, крім електроніки, маються касети для збереження банкнот і пристрій для їхньої видачі, касета для збереження вилучених карток, принтер для роздруківки квитанцій.

Необхідно в точності виконувати інструкції банкомата, що з'являються на його екрані. Дуже важливо правильно набрати ПИН. Звичайно для цього дається три спроби. Якщо клієнт помиляється і втретє – картка буде затримана банкоматом. Не слід баритися з виконанням інструкцій банкомата. Затримка в діях більш 20 секунд може бути розцінена так, начебто клієнт вирішив скасувати чи операцію забув картку в банкомату. У гіршому випадку банкомат затримає картку, і клієнту прийдеться зв'язуватися з банком, що обслуговує банкомат, із проханням повернути картку. 

По закінченні операції зняття наявних звичайно банкомат просить клієнта забрати карту. Не коштує в цей момент відходити від нього не забравши карту. Банкомат оснащується датчиком присутності клієнта, і якщо клієнт вийшов із зони його дії, картка може бути утягнена як забута.

Не варто жадати від банкомата більше засобів, чим він може видати. Часто сума обмежується кількістю купюр, що одноразово може видати банкомат. Сума одноразового зняття наявних, як правило, обмежена банком. 

Необхідно обов'язково перевірити які карти приймаються банкоматом. Клієнт повинний порівняти логотип на своїй картці з зображеними на банкомату. Якщо логотип відсутнє, то, природно, картку банкомат не обслужить. 

Пластикова картка служить не тільки як засіб одержання готівки, але і також як засіб платежу. Клієнт приходить у торгову крапку, будь те чи магазин відділення банку (торговою крапкою може бути не тільки магазин, але і відділення банку, а наданою послугою – видача готівки). Пред'явивши картку, клієнт одержує чи товар послугу в обмін на квитанцію, звичайно називану сліпом (бланк, розписка). На сліпі фіксується номер картки, код і координати торгової крапки, сума товару (послуги), дата операції. Ця процедура займає 1–2 секунди, оскільки сліп прокочується в спеціальній машинці, називаної імпринтером. 

Під час оформлення покупки співробітник торгової крапки повинний одержати в емітента дозвіл на операцію (авторизація). Авторизаційний запит звичайно включає номер картки, термін її дії, суму операції, а також номер крапки прийому. Практично завжди в результаті авторизації лише підтверджується чи можливість неможливість оплати з даною карткою запитаної суми.

Подальший розвиток комунікаційних мереж дозволило зробити наступний крок – обладнати спеціальними пристроями, називаними POS-терміналами, для зчитування карт і багато магазинів. POS-термінал часто убудован у касовий апарат, але може бути виконаний і як автономний пристрій.

Необхідно відзначити, що будь-яка платіжна система з використанням платіжних карт ґрунтується, насамперед, на організації безперебійних і надійних безготівкових розрахунків між її учасниками. При цьому пластикова карта є лише інструментом цієї організації. 

Найпростішим прикладом є картка, що випускається одним банком.

Ціль випуску такої картки може бути різної:

-організація більш швидких і зручних для клієнтів розрахунків;

-зменшення обсягу використовуваної в розрахунках готівки і, отже, зниження вартості операцій;

-залучення нових і «прив'язування» наявних клієнтів;

-прагнення не відстати від конкурентів;

-відпрацьовування нової, більш прогресивної «безпаперової» технології;

-розвантаження центрального офісу чи банку компанії від напливу клієнтів;

-престиж і реклама своєї компанії (банку) на пластикових картках, що клієнти використовують не тільки як засіб платежу, але і як ознака визначеного соціального статусу [40, с.67].

У такій системі безготівкових розрахунків три основних учасники: [18, с.73]

-компанія-емітент;

-пункт обслуговування;

-власник картки.

У банківській системі пунктом обслуговування може бути не тільки магазин, але і відділення банку, а наданою послугою – видача готівки.

Пункт обслуговування представляє сліп емітенту і на його підставі одержує грошове відшкодування в безготівковій формі. Емітент виставляє рахунок власнику картки і кредитує його, згодом одержуючи від нього оплату. У багатьох платіжних схемах емітент автоматично стягує суму операції з рахунка власника картки на підставі його попереднього доручення. Таке попереднє чи доручення дозвіл звичайний вноситься в договір, що укладається між емітентом і клієнтом при видачі останньому картки.

У зазначеній схемі важливе місце займає питання контролю за не перевищенням суми покупок над залишком по рахунку, а також блокування операцій з украденими (загубленими) картами.

Розглянемо цю схему з комерційної точки зору. Для клієнта бажано, щоб така картка приймалася в можливо більшій кількості комерційних крапок і банківських установ. Зі збільшенням числа пунктів обслуговування ростуть і доходи самого емітента. Так споконвічно в картковому бізнесі виникає потреба в створенні максимально розгалуженої системи.

Тут важлива для всіх учасників саме система, оскільки, якщо мається тільки один емітент, нехай навіть дуже велика компанія, то число її клієнтів виміряється тисячами. Кількість філій і відділень – максимум декількома десятками. Допустимо, цей емітент видав картки усім своїм клієнтам. Виникає питання, де вони будуть цими картками користатися?

Отже, необхідна комерційна мережа магазинів і інших