Основи демографії

Одним з найбільш досконалих комплексних показників, за допомогою якого оцінюється на міжнародному рівні рівень і якість життя, є так званий

«індекс розвитку людського потенціалу» (або «індекс людського розвитку»), який є середньою арифметичною величиною з показника валового внутрішнього   продукту   на   душу   населення,   рівня   освіти   населення   і середньої тривалості майбутнього життя. Згідно даним Другої української доповіді (1996 р.), присвяченої оцінці рівня життя в наший країні і представленої в ООН, Україна по цьому показнику в 1993 р. зайняла 57-е місце серед 174 країн світу, по яких цей індекс розраховується. У 1995 р. наша країна серед тих же 174 країн світу відсунулася вже на 119 місце. Якщо врахувати, що в світі налічується приблизно 35 економічно розвинених країн, то навіть з урахуванням, найімовірніше, завищеної оцінки рівня життя, що дається індексом ІРЧП, наша країна знаходиться далеко за межею, що відокремлює економічно розвинені країни від тих, що «розвиваються» (точніше, відсталих). Додатково до цього можна порівняти рівень життя в Україні і США по величині средньодушового доходу в 2005 році. У США він виявляється вищим, ніж у нас, майже в 15 разів.

2. Ефективність охорони здоров'я. Якщо заглянути у вітчизняний статистичний довідник, побачимо, що розвиток нашої охорони здоров'я у всі роки радянської влади характеризувався в основному показниками чисельності лікарів і лікарняних ліжок, а також розподілом їх по спеціальностях  і  призначенні.  Ймовірно,  наша  охорона  здоров'я  –  єдина галузь народного господарства або, в усякому разі, одна з небагатьох, діяльність   якої   оцінюється   не   результатами,   а   витратами   праці.   За

 

чисельністю лікарів і лікарняних ліжок ми давно вже «попереду планети всієї». Проте відносно низький рівень і несприятлива динаміка середньої тривалості   життя  свідчать   про   неефективність  охорони   здоров'я.   І  це недивно,  оскільки  наша  охорона  здоров'я  –  у  прямому  розумінні  досить бідна, десятиліттями вона міститься на голодному фінансовому пайку у держави.

3. Санітарна культура. Одним з найважливіших соціальних наслідків зміни структури смертності по причинах смерті є значення санітарної культури, що росте, як одного з найважливіших чинників підтримки здоров'я і зростання тривалості життя населення.

Низька культура споживання алкоголю, масове куріння, зокрема поширене серед жінок і підлітків, величезне число штучних абортів замість сучасних засобів контрацепції, повсюдна грубість у відносинах між людьми, лихослів'я,  розгнузданість  молоді,  пропаганда  сексу,  насильства  і жорстокості засобами масової інформації – все це найважливіші чинники, що руйнують здоров'я нації і не сприяють зростанню середньої тривалості життя (а також зміцненню сім'ї і зростанню народжуваності).

4. Якість навколишнього середовища. Тут теж немало проблем, які тепер уже досить добре відомі (хоча майже щодня ми дізнаємося про нові, вірніше,  старі  екологічні  біди,  що  довгий  час  ретельно  приховувалися). Майже всі вони – наслідок гіпертрофованої військової економіки радянської держави, в якій питанням охорони навколишнього середовища приділялося мало уваги (як і охороні здоров'я, життєвому рівню народу і решті всіх життєво важливих аспектів). За даними мережі моніторингу, що функціонує вже близько трьох десятиліть, забруднення повітря в наших містах, забруднення атмосфери промисловими відходами спостерігається майже у всіх найбільших промислових містах України (розрізняється лише ступінь

 

забруднення,  який,  проте,  усюди  перевищує  гранично  допустимі концентрації – ГДК). Можна привести ще немало інших даних, що свідчать про поганий стан навколишнього середовища, але, думається, і цих досить, щоб мати уявлення про той «внесок», який екологія вносить до нашої смертності.

7. Поведінка самозбереження. Зростаюча роль поведінкових аспектів в боротьбі за тривалість життя знайшла свій вираз і в дослідженні чинників смертності і здоров'я населення соціологічними методами. По аналогії з визначенням репродуктивної поведінки поведінка самозбереження визначається як система дій і установок особи, направлених на збереження здоров'я і продовження життя.

Вперше в нашій країні пілотажні дослідження поведінки самозбереження почала проводити невелика група соціологів і демографів під керівництвом проф. А.І. Антонова, спочатку в Центрі по вивченню проблем народонаселення (на економічному факультеті МГУ ім. М.В. Ломоносова) в 1980–1983 рр., потім в Інституті соціології АН СРСР, в 1984–

86 рр. (відповідно в іншому складі дослідницької групи). Дослідження проводилися у Вільнюсі, Шауляє, Львові, Чернівцях і інших містах СРСР. Всього було опитано близько 1500 чоловік, чоловіків і жінок, серед яких люди молодше 30 років склали 61%, а старше 50 років – 13%. Було виявлено, що  чоловіки  в  цілому  більш  песимістично,  ніж  жінки,  оцінюють  своє здоров'я. Як «хороше» його оцінили лише 30% опитаних чоловіків порівняно з 48% жінок, а частка тих, хто оцінив своє здоров'я як «погане», серед чоловіків опинилася в 2,5 разу більше, ніж серед жінок. При цьому зі всіх чинників, що найбільшою мірою впливають на здоров'ї, у чоловіків на першому місці опинилися «умови життя» (41%), а важливість «зусиль самої людини» в досягненні хорошого здоров'я відзначили лише 29%. У жінок такі

 

думки склали відповідно 28 і 39%. Таким чином, жінки проявили активнішу позицію по відношенню до збереження здоров'я.

Дослідження також виявили значну частину людей, на думку яких не варто прагнути жити якомога довше. Ця частина не так вже мала, за даними згаданих досліджень вона складає близько 25%. Така позиція