Основи демографії

Загальний  коефіцієнт  вибуття –  аналогічне  відношення  кількості вибулих до середньорічної чисельності населення певної території:

Коефіцієнт міграційного обороту, або загальний коефіцієнт руху – це відношення суми вибуттів та прибуттів до середньорічної чисельності населення певної території, де вираження в чисельнику називається валова міграція.

Коефіцієнт  інтенсивності  чистої  міграції  визначається  як відношення різниці між числом прибуттів та числом вибуттів до середньорічної чисельності населення певної території, де вираження в чисельнику називається сальдо міграції.

Останній показник є характеристикою результативності міграції.

 

Коефіцієнт результативності міграційних зв'язків:

 

Bij

c  .

P

ij

 

Мірилом   ефективності   міжтериторіального   обміну   мігрантами   є також коефіцієнт ефективності міграцій. Його обчислюють як відношення різниці між прибулими на певну територію й вибулими з неї до їхньої суми з

розрахунку на 1000 одиниць населення:

 

 

P B

ij

 

 

1000 .

 

( P Bij )  S j

 

Хоча  коефіцієнти  інтенсивності  міграції  ззовні  й  нагадують показники природнього руху населення, проте, між ними існують важливі відмінності. Якщо смерті, народження та інші демографічні події відбуваються завжди усередині певної сукупності населення, щодо якої й змінюється їхня інтенсивність, то міграційні потоки зв'язують між собою принаймні дві сукупності населення.

 

 

 

 

 

Тема № 7-8. Демографічна політика.

 

 

1. Демографічна політика: її сенс і основні заходи.

 

2. Закордонний досвід демографічної політики.

 

3. Демографічна політика в Україні.

 

 

1. Ще древньогрецькі мислителі ставили питання про те, яка чисельність і якій склад народонаселення забеспечить для громадян міст – держав найбільш високий добробут. Конфуцій та інші представники школи древньої кітайської філософії розробили концепцію оптимальної чисельності. В роботах Платона, античних географів, юристів та істориків розроблялись деяки напрями політики в галузі відтворення населення. Більш того, є данні про   прийняття   під   час   правління   імператора   Августина   закону   про відтворення населення.

Це  питання  хвилювало  людство  і  піздніше.  Французські  мислителі XVIII ст. (Мірабо, Монтескьє, Вольтер) вважали, що чисельність населення світу зменшується. Англійські (Стюарт, Таунсенд) та італійські (Дженовезі, Ортес)  вчені,  навпаки,  вважали,  що  чисельність  населення  подвоюється кожні  30  років.  Однак,  більшість  дослідників  схиляються  до  думки,  що

 

населення світу нестримно росте, і ми зіткнемося з проблемою демографічного вибуху. І тільки вичерпаність матеріальних ресурсів кладе межу росту. Але ці прогнози Римського клубу, зроблені 30 років тому, виявилися хібними.

У наш час демографічна політика розглядається як важлива складова частина соціальної політики держави, оскільки зачіпає таку важливу умову розвитку суспільства, як населення. Демографічна політика – це цілеспрямована діяльність державних органів і різних соціальних інститутів у сфері регулювання процесів відтворення населення. Її зазвичай визначають як  систему  заходів,  що  покликані  здійснювати  вплив  на  хід демографічного розвитку в бажаному для суспільства напрямку.

Демографічна  політика  є  частиною політики  народонаселення.  Вона

 

визначається    економічними    факторами,    а    також    опосередковано    –

 

соціальними відносинами та груповою поведінкою населення.

 

Структура демографічної політики включає два компоненти:

 

•  визначення та доповідь системи цілей;

 

•  розробку та реалізацію засобів для їх досягнення.

 

Цілі та задачі демографічної політики формулюються, як правило, в політичних  програмах,  в  законодавчих  та  інших  правових  актах,  в постановах, що визначають введення нових або розвиток діючих засобів політики.

У загальному вигляді цілі демографічної політики зазвичай зводяться до формування бажаного режиму відтворення населення, збереження або зміцнення тенденцій в області чисельності та структури населення, темпів їх змін, динаміки народжуваності, смертності, сімейного складу, розселення, внутрішньої та зовнішньої міграції, якісних характеристик населення.

 

Засоби демографічної політики повинні охоплювати всю систему економічних та психологічних зв’язків родини та суспільства. Це важливо тому, що групи населення, які відрізняються за рівнем освіти, характером праці, по різному ставляться до засобів демографічної політики. Особливу складність демографічній політиці надає необхідність враховувати та згуртовувати інтереси різних рівнів:

•  індивідуальних, сімейних, групових та суспільних;

 

•  локальних, регіональних та загальнодержавних;

 

•  економічних, соціально-політичних, екологічних та етнокультурних;

 

•  найближчих, середньотермінових та довготермінових. Основні напрями демографічної політики включають:

•  державну допомогу сім’ям з дітьми;

 

• створення   умов   для   співіснування   батьківства   з   активною професіональною діяльністю;

•  зниження захворюваності та смертності;

 

•  зростання народжуваності;

 

•  збільшення тривалості життя;

 

•  покращення якісних характеристик населення;

 

•  регулювання міграційних процесів, урбанізації, розселення. Демографічна політика реалізується через комплекс засобів, які умовно

можна розбити на 3 групи:

 

1.   економічні:  матеріальна  допомога  матерям  з  певною  кількістю дітей, оплачувані відпустки та різні допомоги при народженні дитини, різні позички, кредити, податкові та житлові пільги та інші;

2. адміністративно-правові:  законодавчі  акти,  що  регламентують шлюби,