Основи демографії

 

дитинства, умови зайнятості і режим праці жінок-матерів, що працюють, ті, що визначають мінімальний вік вступу до шлюбу; різного роду пільги для батьків, переваги при отриманні житла для багатодітних, молодих родин;

3. засоби  ідеологічного  впливу:  використання  засобів  масової інформації – періодичних видань, радіо, ТБ, усіх видів мистецтва для регулювання демографічних процесів в тому напрямку, який обумовлюється політичними,  правовими,  релігіозними,  етичними,  філософськими поглядами, що домінують у даному суспільстві.

При цьому засоби демографічної політики з точки зору їх впливу на поведінку можуть виступати як стимули або як обмеження. Важливою частиною демографічної політики є сімейна політика, яка покликана гармонізувати взаємовідносини між особистістю, сім’єю та суспільством. Її мета – створення оптимальних умов для виконання сім’єю її функцій, соціальний захист сім’ї, надання адресної підтримки сім’ям різних типів, підвищення якості життя родини.

2. Світовий  досвід  дає  надійні  рецепти  зниження  смертності (підвищення рівня життя, охорона навколишнього середовища, активна та ефективна медицина і таке інше).

Той же світовий, та й наш власний досвід свідчать, що спроби стимулювати народжуваність дають лише короткочасний ефект, оскільки не можуть суттєво змінити образ та умови життя сім’ї. Тому прямий вплив на народжуваність, скоріш за все, виявиться неефективним, хоча з виходом з кризи її рівень, можливо, якось виросте, оскільки сім’ї зможуть повніше реалізувати свої наміри.

В умовах негативного природного приросту більшість європейських країн  мінімізує  його  економічні  наслідки  іміграцією.  В  силу моральних  і

 

політичних міркувань Україна ще довго буде приймати вихідців з ближнього зарубіжжя. Питання про те, чи піде Україна в майбутньому шляхом закритих дверей чи регульованим в’їздом іноземців, є питанням не демографічним, а політичним.

Важливе значення у всіх країнах Європейського союзу має політика матеріальної підтримки сімей з дітьми. Вона включає наступні напрямки:

•    фінансова  допомога  сім’ям:  сімейні  пособія;  гранти  на  освіту; субсидії на житло, спеціальні цільові займи різним типам сімей; податкові пільги сім’ям з дітьми;

•    політика допомоги жінці у здійсненні її подвійної ролі (матері та робітниці на виробництві): відпустка матерям та батькам у зв’язку з народженням і вихованням дітей; спеціальні пільги жінкам у сфері зайнятості (робота вдома, неповний робочий час, гнучкий графік роботи і т.і.); розвиток системи дошкільної освіти;

•  політика  допомоги  батькам-одинакам:  особливі  пільги  у забезпеченні дитячих дошкільних закладів; фінансова допомога;

• політика   підвищення   стабільності   сімей:   регулювання мінімального віку вступу до шлюбу; законодавче регулювання розлучень;

•політика  планування  сім’ї:  забезпечення  засобами  контрацепції;

 

політика в галузі абортів.

 

Найбільш  значну  підтримку  сім’ї  надають  країни  Північної  Європи

 

(Швеція, Данія, Фінляндія) – вони витрачають на сімейну політику більш ніж

 

4% валового внутрішнього продукту. У країнах Південної Європи, де система соціального захисту створена відносно недавно, витрати на сімейну політику складають  від  0,2%  у  Греції  до  1,1%  у  Португалії.  Іспанія  та  Італія витрачають   відповідно   0,4   і   0,8%   ВВП.   Витрати   більшості   інших

 

європейських  країн  лежать  в  межах  від  2  до  3%  ВВП  (Франція  –  2,6%,

 

Німеччина – 2,1%).

 

Проводячи демографічну політику, слід особливу увагу приділити системі соціальної допомоги людям похилого віку. Це пов’язано з тим, що ставлення до людей похилого віку в державі та родині визначає моральний клімат у суспільстві, а це, в свою чергу, суттєво впливає на якість проведення політики народонаселення. У ХХ ст. розширена сім’я безповоротньо перетворилася на нуклеарну. Сучасна сім’я відрізняється слабким зв’язком її членів між собою і не виконує багатьох функцій, притаманних їй раніше, коли вона надавала похилим людям необхідну соціальну підтримку і достатній авторитет, давала можливість пережити тяжкі часи.

У країнах Південної Європи допомога похилим надається, головним чином, шляхом надання допомоги їх родинам. Це обумовлено перш за все традиціями, що склалися історично, негативним ставленням до розміщення похилих родичів в заклади для похилих і, як наслідок, відносно невисоким рівнем розвитку цих закладів.

На   відміну   від   держав   Південної   Європи   в   інших   країнах   ЄС розміщення людей похилого віку у будинках престарілих є звичайною практикою.  Різниця  складається  лише  у  відсотках  співвідношення державного та приватного сектору у данній сфері. У цьому сенсі виділяється Данія, яка є єдиною країною, де заклади для людей похилого віку цілковито у власності держави, яка здійснює контроль і керівництво їх діяльністю.

3. В  Україні,  коли  вона  перебувала  в  складі  Радянського  Союзу, демографічна політика зводилася до заохочення багатодітності й здійснення комплексу заходів, що забезпечували матеріальне і моральне стимулювання родини.

 

Останні   18   років   у   демографічній   історії   України   були   роками боротьби населення за виживання. У цей період у демографічному розвитку країни можна було спостерігати більше деструктивних моментів, ніж конструктивних, а самий  його  характер слід  визначити  швидше як дефіцитний і витратний, аніж відновлювальний. Здобувши державну незалежність у серпні 1991р., Україна мала на той час одну з найбільших в Європі (майже 52 млн. осіб) чисельність населення. Надто швидка трансформація політичної, економічної та соціальної сфер життя спричинила глибоку соціально-економічну кризу, яка вразила всі верстви населення.

Неготовність та непристосованість основної маси населення до нових умов, з одного боку, і різке падіння рівня життя, з другого, спричинили погіршення основних показників відтворення населення, стану його здоров’я і в результаті призвели до зниження рівня демографічного, трудового та соціального потенціалу країни.

Вихідні чинники, які зумовлюють проблемні аспекти формування сучасної соціально-демографічної ситуації в Україні (це створює загрозу перспективам стабільності держави) наступні:

•  Падіння рівня народжуваності, який сьогодні майже на 40% нижчий зареєстрованого на початку 90-х років (12,7%), і у 2000 р. становив 7,8 осіб на 1000 населення.

• В Україні втрачаються традиції багатодітності. Динаміка показника сумарної плідності, або кількість дітей, яких народжує жінка за своє життя свідчить про те, що рівень народжуваності вже давно став недостатнім для заміни старших поколінь новими.

• Інтенсифікація смертності населення – з 1990 по 2008 рік рівень смертності зріс майже на 30% і складає нині 15,3% на 1000 населення (у 1990 р. – 12,1%).

 

•  Оскільки  кількість  померлих  перевищує  кількість  народжених,  з

 

1991 р. в Україні спостерігаємо депопуляцію.

 

• Різко зменшилася кількість шлюбів. Протягом 10 останніх років кількість шлюбів скоротилася з 9,3 до 5,5 на 1 тис. населення (тобто на 41%), а кількість розлучень за той же період зросла з 3,7 до 4,0 на 1 тис. осіб. Таким чином, у суспільстві зростає орієнтація на неформальні шлюбно-сімейні стосунки.

•  Відбувається старіння населення. Частка осіб похилого віку у 2008 р. перевищила в цілому по Україні 20%, а в селах навіть 1/3 всього населення. Відповідно до вказаної ситуації демографічне навантаження на 1 тис. населення працездатного віку непрацездатними особами пенсійного віку склало  у  2008  році  в  середньому  по  Україні  –  402  особи,  у  сільській місцевості – 561 особу, а в містах – 340 осіб. Подальше старіння населення неминуче призведе до виникнення додаткових економічних та соціальних проблем з утримання зазначеної групи населення.

• Наявна  тенденція  й  реалізація  намірів  до  трудової  еміграції працездатного населення країни. Україна постійно втрачає кваліфіковану робочу силу, яка знаходить тимчасову роботу за кордоном.

Метою демографічної політики в Україні є поступова стабілізація чисельності населення і формування передумов наступного демографічного зростання. Завдання демографічної політики сучасної України є такими:

у сфері зміцнення здоров’я і збільшення очікуваної тривалості життя:

• збільшення очікуваної тривалості життя населення за рахунок поліпшення якості життя, зниження передчасної, зокрема такої, що можна їй запобігти, смертності;

•  поліпшення репродуктивного здоров’я населення;

•  збільшення тривалості здорового (активного) життя;

•  поліпшення якості життя хронічно хворих та інвалідів, через надання їм умов для реалізації наявного потенціалу здоров’я;

у сфері стимулювання народжуваності і зміцнення родини:

•  створення передумов для підвищення рівня народжуваності;

•  створення умов для самореалізації молоді;

• соціальний  захист  і   матеріальне  заохочення   відповідального батьківства;

у сфері міграції і розселення:

• регулювання імміграційних потоків з метою створення діючого механізму міграційного заміщення природного збитку населення України;

• створення умов для скорочення еміграційного відтоку, що веде до скорочення науково-технічного, інтелектуального і творчого потенціалу населення країни.

У результаті проведення в Україні роботи, спрямованої на поліпшення демографічної ситуації, повинна стабілізуватися чисельність населення за рахунок збільшення середньої тривалості життя, підвищення в перспективі показників народжуваності, зниження показників смертності населення.