Основи демографії

 

1. Об'єкт і предмет демографії як науки.
2. Основні методи демографії.
3. Міжпредметні зв'язки демографії.

1. Демографія належить до наук, що вивчають населення (народонаселення). У більшості демографічних робіт терміни "населення" і "народонаселення"  використовуються  як  синоніми.  Під  народонаселенням, або населенням, в демографії розуміють сукупність людей, що проживають на певній території. Територія ця може бути найрізноманітнішою за своєю величиною: від земної кулі до маленького району.

Демографія це наука, що досліджує закономірності відтворення населення.  Під  відтворенням  населення  мають  на  увазі  постійне відновлення населення в результаті природного руху (народжень і смертей), міграцій (пересувань людей з однієї території на іншу) і переходів людей з одних станів в інші.

Слово "демографія" утворене від грецьких демос – „народ” і графо –„пишу”, тобто буквально його можна перекласти як народоописання. Вперше термін "демографія" для позначення науки про відтворення населення застосував французький вчений А. Гійяр в роботі "Елементи статистики людини, або Порівняльна демографія" (1855 р.).

Набагато ширше у XIX ст. при вивченні населення застосовувався термін "статистика населення". Треба визнати, що демографія дійсно зароджувалася на базі статистики і лише потім в результаті спеціалізації виділилася в самостійну науку. Що ж до статистики населення (або демографічної статистики), то під цією назвою в даний час розуміють окрему галузь знання, яка одночасно є частиною як демографії, так і статистики. У цій галузі фактично застосовуються статистичні методи дослідження при збиранні, обробці й аналізові даних про населення (його чисельність, структуру, розміщення, відтворення). Втім, нерідко під демографічною статистикою розуміють саму сукупність числових даних про населення і демографічні процеси, а іноді і практичну діяльність щодо збирання, обробки й аналізу даних про населення.

Як самостійна наука демографія оформилася в другій половині XIX ст., хоча зародки її з'явилися набагато раніше. Предтечею демографії традиційно прийнято вважати Дж. Граунта, автора книги "Природні і політичні спостереження, зроблені за бюлетенями смертності" (Лондон, 1662). Якщо роботи  про  населення,  які  виходили  раніше,  містили  лише  абстрактні роздуми, то Дж. Граунт у своєму дослідженні використав статистичні матеріали бюлетенів смертності (що публікувалися в Лондоні з 1629 р.) і дав їх глибокий науковий аналіз, що дозволив йому визначити деякі біологічні і соціально-економічні  чинники  смертності.  Крім  того,  на  основі статистичного матеріалу він виявив ряд демографічних закономірностей, таких, наприклад, як співвідношення хлопчиків і дівчаток серед новонароджених, частку чоловіків і жінок в населенні, рівні повікової смертності, відмінності показника смертності в містах і сільській місцевості та інші. Дж. Граунт першим склав таблицю смертності. Він вважав, що дослідження, аналогічні виконаному їм, дозволять краще керувати суспільством, і був переконаний у їх необхідності.

Дослідження Дж. Граунта продовжив його друг і послідовник У. Петті, що заснував школу так званих політичних арифметиків. З найбільш відомих європейських дослідників, які у ХVII-XVIII ст. займалися аналізом статистичних    даних    про    населення,    можна    назвати    Е.    Галлея    та

І.П. Зюссмільха. У Росії  першимдо демографічних сюжетівзвернувся М.В. Ломоносов.

На рубежі ХVIII і XIX ст. великий резонанс викликала книга англійського священика Т. Мальтуса, що багато разів перевидавалася, "Дослідження про закон народонаселення". У цій праці Т. Мальтус висловив надзвичайне занепокоєння з приводу існуючих тенденцій демографічного розвитку.  Відправним  моментом  його  роботи  був  постулат  про невідповідність між можливостями зростання населення, з одного боку, і наявними у розпорядженні людей засобами до існування - з іншого. За Т. Мальтусом, населення здатне збільшуватися в геометричній прогресії, тоді як засоби до існування - лише в арифметичній. Вказана невідповідність, вважав він, служить природним гальмом на шляху необмеженого зростання населення.  Т.  Мальтус  же  пропонував  цьому  природному  гальму протиставити добровільне гальмо, або "безумовним перешкодам" (positive checks) протиставити "превентивні перешкоди" (preventive checks). До "безумовних перешкод" він відносив, перш за все, війни та інші ексцеси, але вважав, що їх, врешті-решт, можна буде уникнути, і з часом головною "безумовною перешкодою" стане брак засобів до існування. Характеризуючи "превентивні перешкоди", Т. Мальтус вважав більшість з них порочними і відкидав. До таких він відносив проституцію, сексуальні збочення, контрацепцію  і  аборти.  Єдина  превентивна  перешкода,  яку  Т.  Мальтус вважав допустимою, - це тривала безшлюбність і цнотливість.

Проте, обурення громадськості викликала не сама ця теорія, а деякі положення, що виводяться з неї. Так, Т. Мальтус говорив: "Людина, яка народилася на вже зайнятому світі, у випадку якщо батьки не можуть її прогодувати і якщо суспільство не потребує її праці, не має ніякого права вимагати навіть маленької порції засобів до існування. На великому бенкеті Природи для неї не знайдеться місця". Подібні заяви Т. Мальтуса були багато в чому спрямовані проти того „Закону про бідних”, що діяв тоді в Англії. Цей закон передбачав суспільну допомогу незаможним жителям країни (а в 1795 р. - якраз незадовго до виходу в світ книги Т. Мальтуса - було ухвалено рішення  збільшити  державні  витрати  на  підтримку  бідних).  Т.  Мальтус вважав цей закон неефективним і навіть принизливим та говорив, що допомога бідним повинна бути особистою справою і носити вибірковий характер.

Хоча багато положень концепції Т. Мальтуса, безумовно, не можуть бути прийняті, його безперечною заслугою є доказ залежності людини від навколишнього середовища, залежності, яка безпосередньо витікає з потреб