Основи демографії

У XIX ст. продовжувалося подальше накопичення емпіричних даних, великі успіхи були досягнуті у розвитку системи обліку населення і в аналізі різних статистичних матеріалів. Найбільший інтерес у вчених викликали показники смертності, оскільки вони у той час дуже сильно коливалися. Почалося вивчення і інших демографічних процесів. Розвиток демографічних досліджень привів до того, що у другій половині XIX ст. з'явилася потреба у вирішенні деяких теоретичних проблем, зокрема була розгорнена дискусія про предмет демографії. Саме у цей період, як вже вказувалося, була запропонована і сама назва для цієї науки.

У західно- і центральноєвропейських країнах помітний внесок у розвиток  демографії  в  минулому  сторіччі  зробили  А.  Кетле  (Бельгія), А. Гійяр  (Франція),  Г.  Майр  (Німеччина),  У.  Фарр  (Англія),  К.  Герман, П.П. Семенов-Тян-Шанський, А.І. Чупров, Ю.А. Янсон (Росія), в Україні – М. Маркевич, В. Каразін, І. Ланг, О. Павловський та інші вчені.

У XX ст., особливо в другій його половині, інтерес до демографічних проблем різко зріс. З одного боку, він був обумовлений пропагандою контролю над народжуваністю, що широко розвернулася у той час, з іншого - ухваленням у Франції, а пізніше і в інших країнах законів, що заохочують народжуваність. Разом з подальшим розвитком ідей, висловлених ще в попередньому сторіччі, у XX ст. у науці з'явилися і нові демографічні концепції. Нововведенням, порівняно з XIX ст. було, зокрема, вивчення зв'язків між демографічними і соціальними характеристиками, а також між демографічними фактами й історичними подіями.

Широкого розмаху набули дослідження, що мали на меті виявити залежність  демографічних  характеристик  від  особливостей  і  рівня історичного розвитку. Наголошувалися відмінності природного відтворення населення в примітивних, доіндустріальних та  індустріальних суспільствах, визначалися особливості демографічної поведінки міського і сільського населення. Зарубіжні дослідники поставили проблему про необхідність відповідності чисельності населення рівню соціально-економічного розвитку. Виходячи з цього, вважали вони, повинні регулюватися темпи зростання населення.

Об'єктом особливо пильного аналізу в XX ст. стала статистика народжуваності: виявлялися її відмінності за регіонами, оцінювався вплив на показники народжуваності таких чинників, як професія, соціальна приналежність, релігія та інші.

Останнім часом дослідники почали звертати все більшу увагу на те, як впливає на демографічні показники екологічна ситуація.

 

2. Як і будь-яка інша наука, демографія має певний комплекс використовуваних нею методів. Сюди входять як загальнонаукові (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення та ін.), так і спеціальні методи демографії і деяких суміжних з нею наук.

Демографічні методи дослідження покликані сприяти розкриттю специфіки відтворення населення, виявленню взаємозв'язку різних демографічних характеристик. До них. зокрема, відносяться методи подовжнього і поперечного аналізу.

Метод подовжнього аналізу отримав таку назву у зв'язку з тим, що при його застосуванні дослідник йде ніби "уздовж" життя певної групи людей. До цього методу дослідники вдаються для вивчення динаміки якого-небудь демографічного  процесу  впродовж  життя  одного  покоління.  При використанні цього методу демографічні події описуються в когортах (когортами називають сукупності людей, які одночасно вступили в той або інший стан, наприклад, народилися в одному і тому ж році, уклали шлюб в одному і тому ж році та інше). Тому даний метод називають ще методом реального покоління, або когортним. Метод подовжнього аналізу дозволяє при порівнянні частоти демографічних подій у різних когорт на різних етапах їх життя отримати достатньо надійні відомості не тільки про динаміку демографічних процесів, але й про вплив на неї зовнішніх умов. Подовжній аналіз дозволяє також виявити календар демографічних подій, тобто їх розподіл за періодами життя когорти. Інший демографічний метод - поперечний аналіз, який дозволяє представити сучасний стан демографічних процесів. Суть даного методу полягає в наступному. Зазвичай, вивчаючи населення, дослідник має відомості про його чисельність і стате-вовіковий склад на дату останнього перепису, а також матеріали поточного статистичного обліку різних демографічних подій (народжень, смертей і так далі) за роки, близькі до дати перепису. Маючи в своєму розпорядженні відомості про віковий склад населення, реальні покоління можна як би розітнути зверху вниз. Одночасно використовуються матеріали поточного статистичного  обліку  про  число  демографічних  подій,  що  відбулися,  за роками (наприклад, про число померлих за віком). Таким чином, виходять статево-вікові характеристики демографічної події (у нашому прикладі - смертності)  гіпотетичного,  або  умовного,  покоління,  тобто  умовній сукупності людей, для якої робиться допущення, що впродовж життя цих людей інтенсивність демографічних процесів в кожному віці буде такою ж, як і та, що існує в сучасний період. В даному випадку люди різного віку, що живуть в даний час, умовно розглядаються як ті, що належать до одного і того ж покоління. Оскільки при цьому дослідник в думках йде "упоперек" лінії життя, метод отримав назву поперечного аналізу, а оскільки доводиться мати справу з гіпотетичним, або умовним, поколінням, то його ще називають методом умовного (гіпотетичного) покоління. Метод поперечного аналізу – один з найбільш поширених в демографії з огляду на те, що для його застосування потрібні дані всього за рік-два. Він дозволяє судити про сучасний стан