Острозька академія

Вже після ремонтних робіт в 1913 – 1915 рр. приміщення було пристосоване під музей з бібліотекою. Сьогоді в 9 залах музею – досить цікава експозиція Острозького краєзнавчого музею.

В кількох десятках метрів від Вежі Мурованої – Богоявленський собор, типовий зразок хрестовокупольної системи, такої популярної в домонгольській Русі. Коли саме з'явився цей храм, історикам невідомо. Припускають, що ще за часів Василя Красного. Церква була частиною оборонних споруд міста: для цього її північну стіну, яка виходить на глибокий штучний рів, було потовщено до 2, 8 м та з'єднано з фортечними стінами. В нижній її частині з'явилися бійниці, в верхній – досить широкий уступ для вартових.

Після переходу місцевих князів в католицизм Богоявленський храм було піддано анафемі. Церква більш як 200 років стояла пусткою і до середини ХІХ ст. перетворилася на руїну. Лише в 1886 р. почалася реконструкція храму за проектом архітектора В. Токарева. Відновлення, в ході якого була збережена лише північна стіна з бійницями, було завершено в 1891 р. «Копія» в натуральну величину зберегла основні пропорції трьохнефного, чотиристовпного п'ятиглавого храму, характерного для давньої Русі. Та пропорції i деталювання фрагментів церкви, особливо глав, були помітно порушені. Витягнулися вгору барабани, зникли готичні елементи декору зовнішніх стін, з'явилися натомість деталі в модному на той час «візантійському» стилі. Помітно стала довшою апсидна частина, біля зхідного входу з'явилась невеличка прибудова. В інтер'єрі був встановлений масивний «візантійський» іконостас роботи петербурзьких майстрів. Стіни покрили розписами (зараз забілені).

В 80-ті рр. ХХ ст. куполи позолотили. Зараз храм виглядає, занадто новеньким. Можливо, багатство кольорів на фасаді тому сприяє.

В південно-західному куті замкового подвір‘я знаходиться третя пам‘ятка ансамблю – Нова башта, яку іноді ще називають Кругла. За віком вона трошки молодша за Муровану та за церкву. В літературі її як правило датують кінцем 16 ст., хоча це скоріше дата надбудови верхнього ренесансного ярусу башти. Відомо, що ще в часи Василя Красного місто обвели фортечними стінами і вже тоді, в середині 15 ст., були закладені нижні частини Нової башти.

Зразу біля замку, відділений від нього глибоким ровом, витягнувся невеликий прямокутний сквер. Тут встановлена в 1978 р. невелика стела, присвячена 400-літньому ювілею Острозької академії. Саме тут колись знаходилась скромна будівля, під дахом якої вийшли в світ знамениті видання Івана Федорова – “Азбука”, Острозька Біблія (творча вершина Федорова).

Серед архітектурних пам‘ятників Oстрога Луцька брама займає особливе місце. Протягом довгих років слугувала вона як важливий захисний пункт в західній частині міських укріплень з сторони Луцька, одночасно виконуючи функції міських ворут та бойової башти. Остання обставина зумовила своєрідність її об‘ємної побудови. Внутрішня стіна з боку міста була з‘єднана з лінією оборонних стін, тоді як весь інший об‘єм виступав назовні, створюючі ідеальні умови для флангового обстрілу під час осади. Зараз тут – музей стародруків, колекція книжок вражає як на масштаби міста.

Піднявшись від Луцької башти ще вище, до верхньої площадки Красної гори і потім звернувши направо по крутому спуску, можна вийти до Татарської башти – наступного важливого оборонниго пункту міста. Назву башта отримала від сусідства з Татарським передмістям. Це був головний міський вхід з сторони Корця та Звягеля. Башта досить схожа на Луцьку браму, та збереглася до наших часів набагато гірше.

Історія не зберегла імен архітекторів, що звели Луцьку та Татарську браму, та безсумнівно те, що майстри ці наочно були знайомі з давньоримською архітектурою. Бо як інакше пояснити надзвичайну композиційно-пропорційну схожість острозьких будівель з величною спорудою гробівця Цецилії Метелли в Римі (кінець І ст. до н. е.), що, мабуть, була прообразом острозьких твердинь [9].

 

 

У другій половині ХVІ-го століття український народ опинився на тяжкому переломі. Люблінська державна унія 1569-го року насиллям приєднала Литву й Русь-Україну до Польщі, і тим широко відкрила дорогу польському католицтву в Україну. В цей час з’явилися й лицемірні єзуїти, і розпочали свою глибоко обдуману працю запровадження унії в Україні, – щоб нею знищити Православну Віру, а тим і саму Україну.

Єзуїти відразу почали будувати свої школи, добре їх обслуговували, і хитро ловили православних у ці свої липкі сітки. Вони постановили планово затягувати в католицтво русько-українське боярство та інтелігенцію, а простий народ «сам піде за ними». Будуймо свої школи, а вони зроблять те, що хочемо ми!

До того самого приступали й тодішні протестанти, їх провідник, князь Микола Радзивил Чорний, воєвода Віленський, був посвоячений з князем Костянтином Острозьким. Кн. Микола Радзивил став закладати по своїх маєтках різні школи, заклав у Бересті Литовському й друкарню, звідки вийшла в 1563р. відома Радивилівська Біблія [5].

Усе це бачив кн. Костянтин Острозький, і рано переконався, що й Україна-Русь сильно потребує того самого. Організованих шкіл в Україні тоді ще не було, і православне