Острозька академія

Відбитки з кліше Мстиславця є також в Маргариті – збірнику «слів» Іоана Златоустого, який вийшов у світ 11 червня 1595 року – як і «Книга о постничестві, «промышлением же всем и накладом» князя Острозького. Для цього видання, як і для попереднього, в числі інших було використано тексти, перекладені та відредаговані гуртком князя А. М. Курбського. Упорядником, як припускає І. Мицько, був Василь Андрійович Малюшицький (Суразький), – в усякому разі в кінці тексту є літери В. А.

Видання друком книг візантійських богословів, призначених не для літургічного вжитку, а для самостійного читання, було, за висловом М. П. Кисельова, поштовхом, хоч і незначним, у напрямі розкріпачення друку, розширення його тематичного діапазону [6].

Значні тиражі таких великих за обсягом видань, як «Книга о постничестві» та «Маргарит», ще раз засвідчили великі можливості острізького науково-видавничого осередку, при якому до того ж з 1594-1595 рр. діяла папірня. Такий осередок виявився особливо потрібним в умовах, коли насувалася нова хвиля національно-релігійних конфліктів.

Проголошення в 1596 р. Берестейської церковної унії поставило перед Острізькою друкарнею нові завдання. Ще 1595 року, коли єпископи вели активну підготовку до укладення церковної унії, князя Острозького звинувачували, що він насмілився віддати до друку «бунтівницькі» універсали. У жовтні 1596 р. в Бересті відбулися собор ієрархів, що прийняли унію, і православний собор, який її засудив, а вже в грудні 1596 р. Юрій Рогатинець писав з Острога до своїх колег у Львівському Ставропігійському братстві про прохання К. Острозького «аби позичити письма грецького и словенського для видруковання того сеноду Берестейського, што найборзєй может бити». Отже, планувалося видання матеріалів Берестейського собору грецькою та церковнослов’янською мовами. У 1597 р. протокольний опис православного собору, який засудив собор прибічників унії, було видрукувано польською мовою під назвою «Ekthesis» (у краківській друкарні антитринітарія Олексія Родецького).

Можливо, певна роль у підготовці книги до друку належала острізькому пресвітерові Ігнатієві старшому серед писарів Берестейського собору. Публікація «Ектезису» була дуже своєчасною, оскільки православна церква змогла протиставити свою версію тій, яку подав Петро Скарґа у книзі «Synod brzeski i jego obrona» (Краків 1597). Однак найґрунтовніше книгу Скарґи скритиковано в «Апокрисисі» Христофора Філалета (є підстави вважати, що за цим псевдонімом сховався шляхтич з Великопольщі Мартин Бронєвський), надрукованому польською мовою в друкарні того ж Родецького (1597 або, ймовірно, 1598, післямова датована 31 жовтня 1597 р.), а в українському перекладі – острізькою друкарнею (1598 або 1599 р.). У книзі опубліковано низку документів про підготовку унії й проведено думку, що унія не тільки суперечить інтересам православної церкви, але й може мати небезпечні наслідки для польської держави. Ймовірний автор книжки Мартин Бронєвський був протестантом, видання польського варіанта «Апокрисиса», як і «Ектезиса», в антитринітарській друкарні також є одним з виявів зв’язків діячів, згуртованих навколо Острізької друкарні, з протестантами. Перекладачем «Апокрисису», судячи зі стилю, був літератор, що називав себе «кліриком острозьким» – так він підписав у 1598 р. відповідь на лист Іпатія Потія до князя Костянтина Острозького (Отпис на лист...) 14. «Отпис», відразу ж видрукуваний, дуже негативно оцінював церковну унію і спосіб її впроваджування. До свого твору «Клірик» додав «давно написану» (ним, очевидно, лише перероблену) «Історію о листрикійськом то єст разбойничеськом ферарськом або флоренськом синоді». З усіх спроб розкрити псевдонім «Клірик острозький» найпереконливішою, на наш погляд, є гіпотеза про авторство Гаврила Дорофійовича – пов’язаного з острізькими діячами вчителя, який був кліриком, але не священиком і не монахом. І. Мицько припускав, що «кліриком» назвав себе острізький священик і проповідник Ігнатій [8].

Того ж 1598 року видано написану десять років перед тим збірку («книжицю») 1588 р. із шести розділів. Її укладачем і автором частини матеріалів був Василь Суразький-Малющицький, який назвав себе просто Василієм. Твір присвячувався, насамперед, полеміці з католицькими богословами з догматичних питань, другорядне місце займає полеміка з протестантами. Використано твори Максима Грека, відчувається вплив послань старця Артемія церковнослов’янською мовою. Укладену Василієм «Книжицю» високо цінував Іван Вишенський, для якого острізьке видання було одним з джерел «ИзвЂщенія краткого о латинских прелестех».

Спрямована проти церковної унії нова «Книжиця» з десяти розділів, що вийшла у 1598 р. і містила вісім листів патріарха александрійського Мелетія Пігаса, лист князя К. -В.