Острозька академія

У кінці післямови є монограма «І. Ф. др. «, що її пов’язували то з сином Івана Федорова, то з Іваном Борецьким. Однак Іван Іванович Друкарович помер задовго перед тим, а по батькові Борецький – Матвійович. Можливо, літери «І» та «Ф» означають друкарів Івана та Федора, згаданих у інвентарі 1603 р. як мешканці (будинковласники) Острога.

Останнє відоме дерманське видання датоване 6 лютого 1605 р. – «Лист Мелетія [Пігаса]... до Іпатія Потія... о отступленьї єго», написаний в Єгипті 1599 р. і перекладений на українську мову «Борецким, надер Аполлови коханым и в Парнассє на лоне муз выхованым».

Розвивати книговидання у невеликому тоді монастирі, далеко від центрів міського ремесла, було складно. В Острозі працювали різні ремісники (крім друкарів, ще й палітурники, малярі та інші), які обслуговували друкарню, а під час перерв у її праці могли собі знайти в місті інше заняття. Забезпечити ремісників постійною роботою у Дермані навряд чи було можливим при тодішніх темпах видавничої діяльності. Тому, напевно, близько 1605 р. друкарню повернули до Острога, а Ісакій Борискович та Йов Княгиницький виїхали з Дермані. 1606 року в Острозі виходить Требник («Молитовник имЂя в себЂ церковная послЂдованія») з передмовою Дем’яна Наливайка українською мовою, у 1607 р. – двомовний (церковнослов’янсько-український) збірник «Лікарство на оспалий умисл чловічий», до якого входили передмова Дем’яна Наливайка (можливо, саме він перекладав матеріали збірника), «Слово о покаяніі к Феодору Мніху» Іоана Златоустого, його ж «Слово єже всує мятется всяк человік живий» та світська пам’ятка візантійського походження – заповіт псевдо-Василія І синові Леву Філософу [8].

Порівняно незначний розмах роботи друкарні показує, що не так вже й багато засобів виділяв для неї старий князь Острозький. А після його смерті у 1608 р. сталося те, чого боялися видавці, коли намагалися перенести книговидання до Дермані. За нового власника Острога Януша Острозького вдалося добитися дозволу лише для однієї (та й то лише такої, що могла бути самоокупною) книги – Часослова з Місяцесловом 1612 р. Того ж 1612 року Януш Острозький почав впроваджувати в своїх володіннях церковну унію і цілком логічно пов’язати з цим припинення саме тоді діяльності православної друкарні. Залишилися невиданими ряд праць острізького гуртка: «Номоканон или Книга церковных правил 1593 года отлично чисто писан в Остроге Григорием Голубниковым» (так рукопис названо в російськомовному каталозі однієї із збірок), «Пчола», перекладена 1599 р. у Дермані з грецького видання, здійснений 1603 р. у тому ж Дермані переклад з грецької «Синтагматіону» Гавриїла Севера, відредагований і доповнений Кипріяном ще у 1605 р. у Дермані переклад «Бесід» Іоана Златоустого на Євангеліє від Іоана, переклад «Слова о єресях» Федора Авукара, підготований Ісаєю Балабаном для друку у 1611 р. (в руко писі є вірші на герб Острозьких і навіть залишено місце для нього). Не були видані зібрані настоятелем «пречистської» (Успенської) церкви Стефаном Герасимовичем Смотрицьким «Правила... « (Кормча). Бесіди Макарія Єгипетського, відредаговані в Острозі 1610 року тим же Кипріяном, надруковано лише 1627 р. у Вільнюсі (в перекладі на книжну «руську» мову). «Діоптру», перекладену Віталієм в Дубенському монастирі, надрукувала в 1612 р. не острізька друкарня, а єв’їнська. Збірник типу «Пчоли» «Лекції славенськіє от ієрея Наливайка вибранниє», мабуть, і не призначався для друку.

В останні роки роботи Острізької друкарні Дем’ян Наливайко та Кипріян вели редакційну роботу під контролем нового (з 1606 р.) дерманського ігумена Ісаї Балабана. Висловлене свого часу І. Каманіним припущення, що Ісая продав острізькі шрифти Київській лаврі, неприйнятне, бо у лаврських виданнях таких шрифтів немає. Помилковим виявилося також припущення, що друкарня в Острозі діяла до 1640 р., коли, на думку деяких авторів, видано книгу Никона Чорногорця.

Ні в 20-і, ні в 30-і роки XVII ст. не було змоги відновити друкарню в Острозі, хоч тут і в той час діяли здібні літератори та знавці книговидання – згадуваний Стефан Смотрицький, Іван Підвисоцький (Бережанський), врешті, анонімні автори віршованого «Ляменту о утрапеню міщан острозких» та укладеного не пізніше 1619 р. і відредагованого не пізніше 1621 р. «Острозького літопису». Як описано в «Ляменті», 1636 р. всі острізькі церкви відібрано в православних і віддано «под унію Почаповському єпископу Луцькому» (унійному). Нові власники Острога набули сумної слави своєю нетолерантністю щодо українських православних міщан. Звичайно ж, від них не доводилося чекати згоди на діяльність некатолицької друкарні.

Зареєстровано 28 видань Острізької друкарні за весь час її існування, загальним обсягом 1527 паперових аркушів. З них лише сім літургійні (за обсягом 28, 9% продукції друкарні), причому в число літургійних включено і Часослови, хоча вони використовувалися також для навчання грамоти. Серед решти переважають православна антикатолицька і почасти антипротестантська публіцистика (10 видань), навчальні посібники, богословські праці. За мовами острізькі друки розподіляються так: в 14 – церковнослов’янський текст та додаткові статті, в чотирьох – українські додаткові статті при церковнослов’янському основному тексті, одне видання двомовне, шість – «простою» (практично українською книжною) мовою [5].

В оздобленні великоформатних видань пізніші острізькі майстри продовжували традиції попередніх кириличних друків. Натомість для публіцистичних книг меншого обсягу вони впровадили засади оформлення, прийняті в книговиданні західних країн для книг такого жанру: обрамленння титулів складаними виливними оздобами, стриманість орнаментики. Всі острізькі видання, крім «Книги о постничестві» та «Маргариту», за поліграфічним виконанням значно поступаються книгам, що їх надрукував Іван Федоров. Обставини зумовили прагнення здешевити друк. Однак острізькі видавці дбали про досконалість тексту, передруковували розділи книги або окремі сторінки для усунення помилок. Так, в одному з примірників «Книжиці» в шести розділах є кіноварні виправлення, які в інших примірниках вдруковано. «Книжиця» в десяти розділах вийшла 11 червня 1598 р. ; однак в Бодлеянській бібліотеці виявлено чотири початкові аркуші, які відрізняються за набором і датовані травнем. Інший фрагмент травневої передмови знайдено нами в макулатурному папері, вжитому для виготовлення картонної обкладинки одного з примірників «Апокрисиса». Очевидно, ці аркуші було визнано незадовільними і замінено іншими. Про авторитетність острізьких видань свідчить і їх перевидання Києво-Печерською лаврою, друкарнями Білорусії, московським Друкарським двором, «верхньою» московською друкарнею (влаштованою Симеоном Полоцьким), а врешті – і той вплив, який ці видання мали на вироблення загальних засад оформлення кириличної книги. Зберігся документ про те, що в 1728 р. ігумен сумського монастиря Єфрем «хулил книги московской печати, предпочитая им острожские издания». Хоч вийшли у світ далеко не всі праці острізького гуртка, його видавнича діяльність виявилася досить плідною, сприяла зміцненню ролі друкованої книги в суспільно-політичному житті та активізації іноваційних процесів в усіх ділянках культури.

 

Історія Острозького духовного культурного центру – це багатющий джерельний матеріал для філософів, істориків, психологів, педагогів, це – монографії та дисертації подвижницько-просвітницької діяльності вчених-українців, що міцно заклали підвалини національної вищої школи. Починаючи з 20-х рр. XVII ст., протягом наступних століть уряди іноземних держав, до складу яких входив Острог, та їх керівні стани робили все можливе для того, щоб перетворити один із найбільших українських політичних, економічних та культурних центрів у провінційне містечко. Попри те, що це їм значною мірою вдалося, Острог зберіг своє національно-культурне значення. Сюди як в «український Єрусалим» їздили видатні українці І. Мазепа, Т. Шевченко, М. Костомаров, П. Куліш, І. Нечуй-Левицький, М. Коцюбинський. Тут отримали освіту Академік А. Кримський, І. Огієнко (майбутній митрополит Іларіон), генерал-хорунжий УНР Л. Ступницький та ін. Острог подарував Україні і світові й значні досягнення в галузі медицини. Символічно продовжуючи починання Яна Лятоша, лікар М. Філончиков вперше у світовій практиці для обробки ран застосував йод (1904), що дістало свою спеціальну назву в медицині як «метод Філончикова». Прославився і лікар П. Паславський, який першим в Україні видалив зоб (1906).

ОА є помітним науковим осередком нашої держави. У грудні 1994р. на її базі відкрито Острозьке відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського Національної Академії наук України. Це – перший на території історичної Волині академічний гуманітарний осередок. ОА готуватиме для нього фахівців із джерелознавства, археографії та архівознавства. У листопаді 1995р. також на базі ОА відкрито Острозький осередок Українського Історичного Товариства (УІТ), центр якого – у м. Кент (штат Огайо, США). Головою президії УІТ є видатний сучасний український історик проф. Любомир Винар. В ОА вже поступають видання УІТ, зокрема, примірники його органу – «Український історик». В Академії за участю вчених із України та зарубіжжя відбуваються численні наукові конференції. Найважливішими серед них є Міжнародні конференції: «Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі в процесі духовного відродження України» (1995-1997), «Острог – Волинські Афіни», конференція до 125-річчя від дня народження Лесі Українки, 130-річчя від часу народження Михайла Грушевського та ін. За результатами конференцій видаються збірники тез та повідомлень.

У травні 1996р. в ОА пройшла перша підсумкова наукова конференція викладачів, а у червні 1997р. – друга. Вже виданий 1-й том «Наукових записок» ОА. Вчені Академії поділилися своїми творчими науковими доробками та результатами своїх досліджень. В ОА працює відділ міжнародного співробітництва. Він координує і здійснює обмін інформацією, встановлює зв'язки з іноземними освітніми і науковими установами, вченими, які бажають зробити свій внесок у розвиток ОА, а також іноземцями, які хотіли б навчатися в ОА. Колектив ОА співпрацює з Інститутом вищої освіти м. Свонзі (Великобританія), Ягеллонським університетом у Кракові, університетом ім. Марії Кюрі-Складовської у Любліні (Польща), Північно-Іллінойським університетом (США) та ін. зарубіжними навчальними закладами.

Відроджена ОА стає важливим фактором у подальшому розвитку національної освіти, науки й культури.

  

 

1. Апанович О. Острозька Академія // Урядовий кур’єр. – 1999. – 16 вересня.

2. Быкова Т. А. Каталог изданий Острожской типографии и трех передвижных типографий, Ленинград 1972.

3. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К. : Освіта, 1992.

4. Загайко П. К. Українські письменники-полемісти кінця XVI – початку XVII ст. в боротьбі проти Ватикану і унії, Київ 1957.

5. Огієнко І. “Коротка історія культурного життя українського народу”. – К., 1992.

6. Огієнко І. Історія українського друкарства, – К., 1997.

7. Острозька академія XVI-XVII ст. Енциклопедичне видання. Острог, 1997.

8. Копержинський К. Острозька друкарня в Острозі та в Дермані після Берестейської унії (1596 р.), її видання та діячі // Бібліологічні вісті, 1924, № 1-3.

9. Митрополит Іларіон “Князь Констянтин Острозький і його культурна праця”. Історична монографія, 1992р.

10. Митрополит Іларіон “Острозька академія”. Історична монографія, 1993.

11. Мицько І. З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія (1576-1636). – К. : Вища школа, 1990.

12. Шумовський П. “Остріг. Історичний нарис”. – К., 1998.