Острозька академія

Редактором-укладачем «Книжиці» з десяти розділів 1598 р. міг бути той самий Василь Суразький-Малюшицький, який десять років перед тим уклав «Книжицю з шести розділів». У кінці того ж 1598 р. Василь випустив «Правило істинного живота християнського» (Псалтир з возслідуванням) ; у вступних статтях до цього видання він знову полемізує з католиками, зокрема з питання «о новоутвореном... календарю» [6].

З виданих в Острозі 1598 року шести книжок було дві навчальні (Буквар «Книжка словенская рекомая кграматика» та Часослов), решта чотири тією чи іншою мірою присвячені полеміці з католицькими богословами, критиці способів проведення «партикулярної» церковної унії. Таким чином, незабаром після проголошення унії острізький гурток активізував видавничу діяльність, що цілком зрозуміло в умовах небаченого перед тим загострення релігійно-політичних конфліктів. Як і раніше, склад гуртка та осіб, що з ним співпрацювали, був неоднорідним. В Острозі працював Гаврило Дорофійович, який на початку XVII ст. підтримував єпископат у його конфлікті з братствами, з другого боку, мали ділові контакти з друкарнею видатні діячі братського руху Дмитро Красовський, Юрій Рогатинець. З острізьким гуртком були пов’язані шляхтичі-протестанти Андрій Римша, Симон Пекалід, Мартин Бронєвський. У той же час, друкарня видала і твір православного письменника-аскета Івана Вишенського. Одним з керівників острізького гуртка був Дем’ян Наливайко рідний брат Северина Наливайка. (Пізніше Касіян Сакович, ставши католиком, писав, що, мовляв, «козак Наливайко... вбивав тіла», а «піп Наливайко вбивав душі»). Поряд з православними й протестантами князь Острозький до своїх освітніх акцій залучав і католиків.

Після проголошення унії навіть помірковані православні діячі погоджувалися на видання творів радикально настроєних публіцистів. Однак пожвавлення видавничої діяльності острізького гуртка не тривало довго. В 1598-1599 рр. вийшло кілька книг, а тоді в праці друкарні настала нова перерва. Посилювалися переслідування активних супротивників унії (їх жертвою став, зокрема, протосингел Никифор Парасхес, який помер в ув’язненні в Мальборзькій фортеці). У православних колах виходили на перший план діячі поміркованого крила. Друкована полеміка на деякий час затихла, низка полемічних творів залишилась у рукописах. Всупереч твердженню деяких авторів, не була надрукована написана у 1599 p. відповідь Клірика Острозького «на другий лист велебного отца Іпатія». Не вийшла друком і «Книжка» Івана Вишенського, до якої він (очевидно, за зразком острізької «Книжиці з десяти розділів» 1598 р.) включив десять своїх творів, попередивши їх трьома вступними статтями та переліком розділів. Слід гадати, що «Книжка» готувалася для друку в Острізькій друкарні і що її діяльність Іван Вишенський знав і схвалював.

З видань Острізької друкарні перелому XVI-XVIІ ст. зберігся тільки, і то лише в одному примірнику, Часослов 1602 р., надрукований «ученія ради отрочят». Незабаром після виходу цієї книжки друкарню перенесено до Дерманського монастиря.

В одному з листів 1602 р. князь Костянтин Острозький писав, що доживає останні роки. Готувався поділ (оформлений 1603 р.) Острога між синами старого князя Костянтина православним Олександром, земний шлях якого вже підходив до кінця, та католиком Янушем. Після переходу міста на власність вихованця єзуїтів Януша Острозького важко було б розраховувати на таку, як раніше, підтримку для друкарні. Більш вдалим місцем для її роботи уявлявся Дерманський монастир, де вже раніше велася підготовка до видавничої діяльності. Грамотою 1602 р. князь Костянтин Острозький передав монастир під «общеє житіє чернцам» з тим, щоб приймалися до нього «способнійшіє до науки», для навчання «письма словенського, гречеського і латинського». Очевидно, цей акт мав забезпечити монастир, а тим самим і друкарню, яка туди переносилася, від можливих утисків майбутніх патронів-католиків. З переходом друкарні до Дермані слід пов’язувати і переїзд туди видатних літературних діячів Ісакія Борисковича (пізніше він став єпископом луцьким і острізьким), Йова Княгиницького, врешті Кипріяна, відомого своїми перекладами з грецької мови [8].

Дослідники вважають першим дерманським друком, виданим «близько 1603 р. «, «Діалог о вірі» Мелетія Пігаса. Справді, ще в липні 1602 р. князь К. -В. Острозький просив Львівське братство прислати йому «літер готових грецьких... каст со три», оскільки він мав намір «в друк по грецьки и по руську пустити» книжку патріарха Мелетія «Розмова... противу схизматиком і прочіїм сектатором». Її перше грецьке видання вийшло у Вільнюсі 1596 р., але дерманський грецький передрук невідомий, а здійснений невідомим з прізвища Микитою український переклад дійшов до нас лише в рукописах; ймовірність існування дерманського видання цього перекладу засвідчує каталог колекції П. Демидова, яка згоріла в Москві 1812 р.

Оскільки вже з весни 1603 р. друкарня працювала в Дермані (тут у квітні цього року почали друкувати Октоїх), слід визнати дерманським виданням «Ламент дому княжат Острозских над зешлим c того світа ясне освецоним княжатем Александром Константиновичом кнежатем Острозским воєводою волинским». Вказана на титульному аркуші дата 2 грудня 1603 р. означає не дату видання, як гадали раніше бібліографи, а дату смерті князя Олександра Костянтиновича Острозького. Книжка, очевидно, вийшла до дня похорону, призначеного на 23 лютого 1604 року. Ймовірно, автором був Дем’ян Наливайко, який керував видавничими справами в Дермані. Саме він написав післямову дерманського Октоїха 1604 р., в якому також йшлося про смерть князя Олександра. Характерна риса цієї післямови, як