Педагогіка як наука і як мистецтво

Якщо іти за логікою навчального процесу, де першим етапом є засвоєння студентом (учнем) отрима-ної інформації, потім – набуття навичок самостійного її пошуку, навичок класифікації та систематизації набутих знань, то у навчанні можна виокремити такі складові:

1. Засвоєння навчального матеріалу за програмою;
2. Набуття навичок самостійного пошуку інформації; 
3. Набуття та розвиток навичок самостійної інтерпретації інформації;
4. Набуття та розвиток навичок самостійного створення інформації;
5. Набуття та розвиток навичок оцінки та конструктивної критики інформації, а також її класифікації, сис-тематизації відповідно до набутих під час навчання наукових, а також ціннісно-світоглядних критеріїв, притаманних особі, спільноті, суспільству.

А саме: у сучасних умовах зростання доступності інформації, її «демократизації» через розвиток електронних мереж, друга складова (тобто, набуття навичок самостійного пошуку інформації) вже вима-гає значно менших зусиль, ніж у «доелектронну» епоху «жорстких» (hard) носіїв інформації (наприклад, паперових, на відміну від сучасних «м’яких» – soft). Проте, значення цієї складової для навчання через це не зменшується.

Третя складова є основою для розвитку самостійного мислення, без чого неможливо застосовувати знання, набуті під час навчання, аби за їх допомогою успішно розв’язувати конкретні практичні завдання, які виникають у реальній діяльності. На цьому рівні студент переходить від репродуктивного засвоєння знань та стилю мислення до продуктивного.

Четверта складова має велике значення для тих майбутніх фахівців, які прагнуть не лише репродук-тивного, але й продуктивного пізнання, що важливо у творчій, науковій та винахідницькій діяльності. 

Як третя, так і четверта складові навчання також є традиційно відомими і випливають з загальної мети навчання. 

Але п’ята складова – оцінково-критична – становить принципово новий аспект навчання, який не був присутній (або був слабо представлений) у традиційних парадигмах навчання, зорієнтованих, перш за все на засвоєння інформації без особливої критики. Річ у тім, що така критика могла бути сприйнятою як критика особистості викладача та неповага до його авторитету, так само, як і до загальновизнаних наукових авторитетів та догматів . 

П’ята складова набуває особливого значення за умов сучасного «інформаційного потопу» (новітнє поняття, яке прийшло на зміну «інформаційному вибуху»). Соціально-економічні процеси останніх десяти-літь сприяли значному розширенню інформаційних обріїв суспільства.

Виходячи з цього, очевидно, що саме ця остання складова навчання також становить своєрідний міс-ток між навчанням та вихованням, яке можна визначити як «процес систематичного й цілеспрямованого впливу на духовний і фізичний розвиток особистості з метою її успішної соціалізації». Зрозуміло, що пито-ма вага цілеспрямованої виховної складової в освіті, з підйомом по освітніх щаблях, дедалі зменшується на користь навчальної. При цьому розуміється, що виховання особистості усе більше стає її внутрішньою по-требою. Тобто, усе більше стимулів виховання особистості стають її внутрішніми потребами та характерис-тиками. Розвивається цікавість, інтерес до читання, самоосвіти, розширення світогляду, самовдосконален-ня. Отже, оскільки процес соціалізації, який супроводжує освіту на всіх щаблях, навряд чи припиняється, то й виховна складова у тій чи іншій формі простежується на всіх етапах освітнього процесу. Тому у вихо-ванні також доцільно виокремити кілька складових, серед яких найважливішими, на нашу думку, є такі:

• Формування стійких ціннісно-світоглядних орієнтацій, адекватних принципам, утвореним та схва-люваним на сучасному етапі цивілізаційного розвитку (не слід ототожнювати сучасний смисл цього понят-тя з його тоталітарним тлумаченням як відповідності панівній ідеології); 
• Формування здатності, вміння та мотивації досягати цілі й розв’язувати проблеми у межах інсти-туційно закріплених та суспільно прийнятних норм і правил; 
• Набуття та розвиток навичок класифікації, систематизації, оцінки та конструктивної критики цін-ностей, норм та принципів.

Проведемо їх аналіз подібно до того, як це було здійснено для навчання.

Перша складова тут утворює основу інформаційного каркасу, який і стане центром концентрації но-вих знань. Тобто – основою «моральної парадигми» чи ядром «життєво-дослідницької» програми. Сутність цієї складової полягає у формуванні та успішній соціалізації особистості. Змінюється лише наповнення цих орієнтацій, яке визначається особливостями і відповідно, світоглядними настановами суспільства. 

Друга складова містить принципи реалізації завдань, описаних першою складовою – яким саме чи-ном слід формувати ціннісно-світоглядні орієнтації. Важливим аспектом цієї складової є мотиваційний, – він передбачає активну позицію у цілепокладанні та досягненні майбутнім фахівцем поставленої перед со-бою мети.

Третя складова тотожна вже згаданій оцінково-критичній складовій процесу освіти. У сучасних умовах вона є ключовою для успішної реалізації перших двох. Так, вказуючи на необхідність використання критичного мислення при формуванні ціннісних орієнтацій особистості, Метью Ліпман стверджував, що учень може прийти до певних висновків у сфері ціннісних орієнтацій лише шляхом власних міркувань, а не моральних наставлянь. Тобто, у сучасних умовах до бажаних ціннісно-світоглядних орієнтацій можна при-йти лише шляхом їх вільного усвідомлення, а не сприйняття під зовнішнім тиском. 

З наведеного розгляду стає очевидним, що саме оцінково-критична складова як у навчанні, так і у вихованні, є інтегруючим чинником комплексного розв’язання завдань сучасної освіти, оскільки вона за-безпечує самокорегованість процесу пізнання у навчанні та стійкість ціннісно-світоглядних настанов у ви-хованні. Ця складова носить перш за все філософський характер. І ми спостерігаємо, що саме її значення зростає у процесі інтелектуально-духовного зростання людства. А за своєю структурою та функціями вона відповідає саме філософії як особливому виду розумової діяльності. 

 

 

Отже, як наука, педагогіка розкриває: сутність виховання людини, а саме – закони