Переклади Максима Рильського

 

В особі Максима Тадейовича Рильського органічно поєднувалися поет і вчений, талановитий перекладач і вдумливий теоретик перекладу. Деякі з його положень щодо специфіки перекладу, його функцій в культурі – реципієнті та ролі у процесі міжнаціональної культурної взаємодії не втратили своєї актуальності й певною мірою передують сучасним дослідженням в галузі перекладознавства, а також компаративістики і теорії міжкультур- ної комунікації. Про М. Рильського-перекладача написано вже чимало (праці А. Новиченка, Г. Вервеса, В. Коптілова та ін.). І саме діяльність його як інтерпретатора інонаціональних поетичних творів давала поетові цінний матеріал для спостережень, аналізу, практичних порад, а також глибоких теоретичних роздумів з приводу багаточисельних і складних проблем перекладацької роботи.

М. Рильський займався перекладами з 20-х років минулого століття до останніх місяців свого життя. Йому належить понад 50 книг перекладених творів, а список поетів різних епох і країн, до творчості яких він звертався, надзвичайно показовий. Рильський переклав “Слово о полку Ігоревім”, сербські епічні пісні (збірка вийшла 1946 року), найвидатніші твори О. Пушкіна та А. Міцкевича (в тому числі “Євгеній Онєгін” і “Пан Тадеуш”). Він перекладав російських поетів Срібного віку (В. Брюсов, О. Блок, М. Волошин та ін.) і радянського часу, а також вірші відомих поетів інших слов’янських народів – білорусів, поляків, словаків, чехів, болгар (Я. Купала, Я. Колас, Ю. Словацький, М. Конопніцька, Ю. Тувім, І. Краско, Я. Краль, П. Гвєздослав, С. Халупка, А. Штур, Я. Врхліцький, В. Незвал, Я. Неруда, Г. Жечев, Х. Смирненський, К. Кюлявков та ін.). Особливе місце в його перекладацькій спадщині займають твори французької поезії та драматургії ХVІІ-ХХ ст. (Корнель, Расін, Буало, Вальтер, Беранже, Гюго, де Мюссе, Готьє, Малларме, Верлен, Ростан та ін.) – тут він, прекрасно знаючи французьку мову, без підрядників (та й взагалі визнавав підрядник лише у винятковому випадку).

Перекладав Рильський і Шекспіра, Андерсена, Гете, Емінеску, Гейне, італійських, іспанських, норвезьких, латинських, туркменських, башкирських, єврейських, вірменських поетів.

З 30-х років перекладацька робота в Україні набувала актуальності, відбувалися зрушення і в галузі її теорії. Проте наприкінці 40-х М. Рильський залишається практично єдиним універсальним майстром художнього перекладу – на цей час видатні практики і теоретики цієї справи, літературні критики були знищені або пішли в небуття (В. Самійленко, М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, М. Вороний, А. Кримський – надто довгий цей печальний список).

Звичайно, поряд з М. Рильським у різні часи активно працювали й інші талановиті перекладачі – М. Бажан, А. Первомайський, О. Кундзіч, І. Сенченко, М. Терещенко, М. Лукаш (у своїх теоретичних працях та рецензіях він звертається до їхніх перекладів). Але діяльність М. Рильського в цій галузі позначена насамперед своєю універсальністю: широтою охоплення іноземних літератур, багатоманітністю вирішуваних теоретичних і практичних проблем перекладознавства, серйозним внеском в організацію і координацію перекладацької роботи в Україні, великим обсягом редагування україномовних видань Пушкіна, Міцкевича, Словацького, інших письменників. Переклади М. Рильського нерідко ставали подією в культурному житті слов’янських країн. Так, відомий польський славіст М. Якубець писав: “Його переклад “Пана Тадеуша” є досі неперевершеним на світовому рівні. Він викликав сенсацію як в українському, так і польському середовищі.

Зауважимо, що над “Паном Тадеушем” поет працював понад 40 років: розпочав у 1923, вперше видав у 1927, переробляв і вдосконалював до останнього року життя.

І сьогодні Рильський залишається найбільш глибоким інтерпретатором творчості О. Пушкіна. Лев Озеров згадує: “Робота над перекладами була для Рильського свого роду співбесідою з Пушкіним і Міцкевичем. Він працював серйозно і весело, не вимушуючи із себе “кількості рядків”, він працював, не протираючи брюк, як деякі ремісники від пера. Він тримав у пам’яті сотні рядків, які подумки перетворював і вже у вирішеному вигляді закріплював на папері”.

Великий творчий досвід і енциклопедичні знання М. Рильського лягли в основу низки статей, виступів, відгуків, присвячених як загальним проблемам теорії перекладу, так і прикладним (всього близько 40 публікацій). Концепція художнього перекладу вперше була проголошена Рильським у доповіді “Художественные переводы литератур народов СССР” на ІІ з’їзді письменників СРСР (1954 рік). Загальновідома також його доповідь “Художній переклад з однієї слов’янської мови на іншу”, виголошена на IV Конгресі славістів (Москва, 1958) ; тут на яскравих прикладах розкривається специфіка перекладу зі споріднених мов. Найбільша його праця “Проблеми художнього перекладу” (1962) об’єднує ряд праць 50-х – початку 60 -х років, надрукованих у різних виданнях.

М. Рильський щиро переймався проблемою якості сучасних йому художніх перекладів. У ранній статті “Чехов по-українському” (вперше видрукуваній у книзі Чехов А. Вибрані твори. – Т. 2. – Х. ; К., 1930. – С. 5-24) він констатує, що “огульний рівень наших перекладів, особливо в галузі художньої прози – невисокий і ще раз невисокий. Іноді навіть думаєш, що оті малоросійські напівпереклади, напівтравестії, які давав Гребінка чи Гулак-Артемовський, усе-таки вище своєю мовною культурою чи принаймні стихією, ніж наші бліді, анемічні, безбарвні, хоч і чесні по-своєму “позаяки”.

І далі ставить “вічне” для перекладознавства запитання: “а що таке добрий переклад? ”. Чи має він бути “точним”, “повним”, “близьким до оригіналу”, “талановитим”, чи має віддавати всі особливості, риси, деталі оригіналу? “Переклад “точний”,