+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Реферат
К-сть сторінок:
27
Мова:
Українська
Die Liebe suchte ich auf allen Gassen, Vor jeder Tuere streckt ich aus die Haende, Und bettelte um gringe Liebesspende - Doch lachend gab man mir nur kaltes Hassen. Und immer irrte ich nach Liebe, immer Nach Liebe, doch die Liebe fand ich nimmer, Und kehrte um nach Hause, krank und truebe. Doch da bist du entgegen mir gekommen, Und ach! was da in deinem Aug geschwommen, Das war die suesse, langgesuchte Liebe.
Моїй матері
Я звик високо голову держати,
Бо маю честь і мужність без догани;
Хай сам король мені у вічі гляне, -
Не опущу я їх, кохана мати.
Але тобі наважуся сказати:
Хоч дух у мене гордий, нездоланний,
Та біля тебе непокора тане,
Бо звик тебе, святу, я шанувати.
Моя душа подолана твоєю
Високою, прекрасною душею,
І в небеса я лину разом з нею.
І каюсь я за вчинки, що смутили
Твоє високе серце, серце миле,
Що так мене усе життя любило!
Олександр Пушкін
Я памятник себе воздвиг нерукотворный
Я памятник себе воздвиг нерукотворный,
К нему не зарастёт народная тропа,
Вознёсся выше он главою непокорной
Александрийского столпа.
Нет, весь я не умру – душа в заветной лире
Мой прах переживёт и тлeнья убежит -
И славен буду я, доколь в подлунном мире
Жив будет хоть один пиит.
Слух обо мне пройдёт по всей Руси великой,
И назовёт меня всяк сущий в ней язык,
И гордый внук славян, и финн, и ныне дикий
Тунгус, и друг степей калмык.
И долго буду тем любезен я народу,
Что чувства добрые я лирой пробуждал,
Что в мой жестокий век восславил я свободу
И милость к падшим призывал.
Веленью бoжию, о муза, будь послушна,
Обиды не страшась, не требуя венца;
Хвалу и клевету приeмли равнодушно
И не оспаривай глупца.
Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний...
Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний,
Тропа народна там навіки пролягла,
Олександрійський стовп, в гордливості незборний,
Йому не досягне чола.
Ні, весь я не умру, я в лірі жити буду,
Від праху утече нетлінний заповіт, -
І славу матиму, допоки серед люду
Лишиться хоч один піїт.
Про мене відголос пройде в Русі великій,
І нарече мене всяк сущий в ній язик,
І гордий внук слов’ян, і фінн, і нині дикий
Тунгус, і друг степів калмик.
І довго буду тим я дорогий народу,
Що добрість у серцях піснями викликав,
Що в мій жорстокий вік прославив я Свободу
І за упалих обставав.
Виконуй божеське, о музо, повеління,
Огуди не страшись, вінця не вимагай,
Спокійна завжди будь на кривди й на хваління
І в спір із дурнем не вступай.
Йоганн Вольфганг Ґете
Erlkönig
Wer reitet so spät durch Nacht und Wind?
Es ist der Vater mit seinem Kind;
Er hat den Knaben wohl in dem Arm,
Er faßt ihn sicher, er halt ihn warm.
«Mein Sohn, was birgst du so bang dein Gesicht?»
«Siehst, Vater, du den Erlkönig nicht?
Den Erlenkönig mit Kron’ und Schweif?»
«Mein Sohn, es ist ein Nebelstreif. « -
«Du liebes Kind, komm, geh mit mir!
Gar schöne Spiele spiel’ ich mit dir;
Manch bunte Blümen sind an dem Strand;
Meine Mutter hat manch gulden Gewand. « -
«Mein Vater, mein Vater, und hörest du nicht,
Was Erlenkönig mir leise verspricht?»
«Sei ruhig, bleib ruhig, mein Kind!
In durren Blättern sauselt der Wind. « -
«Willst, feiner Knabe, du mit mir gehn?
Meine Tochter sollen dich warten schon;
Meine Tochter führen den nachtlichen Reihn
Und wiegen und tanzen und singen dich ein. « -
«Mein Vater, mein Vater, und siehst du nicht dort
Erlkönigs Tochter am dustern Ort?»
«Mein Sohn, mein Sohn, ich seh’ es genau,
Es scheinen die alten Weiden so grau. «
«Ich liebe dich, mich reizt deine schone Gestalt;
Und bist du nicht willig, so brauch’ ich Gewalt. « -
«Mein Vater, mein Vater, jetzt faßt er mich an!
Erlkönig hat mir ein Leids getan!» -
Dem Vater grauset’s, er reitet geschwind,
Er halt in den Armen das achzende Kind,
Erreicht den Hof mit Muh’ und Not;
In seinen Armen das Kind war tot.
Вільшаний кроль
Хто пізно так мчить у час нічний?
То