Періодична преса в суспільному розвитку Південного степового регіону Російської імперії (1820-1865)

Мова преси, рік від року удосконалюючись, набула навичок психологічного впливу слова на читацьку аудиторію. В умовах цензурного тиску видавці, редактори, журналісти були поставлені перед необхідністю подолати обмеження, внаслідок цього в пресі з'явився “езоповський” варіант викладу публіцистами поглядів з актуальних політичних питань. У прогресі культури і освіти преса грала особливу самостійну роль, сприяла становленню духовності суспільства.

У висновках узагальнені основні результати дисертаційного дослідження, які зводяться до наступних положень:

1. Невід'ємною складовою частиною системи преси Російської імперії була періодика, яка видавалася в регіонах країни. Провінційна преса виникла значно пізніше, ніж центральна. Безперервний розвиток преси в регіонах почався тільки у другій третині XIX ст. з виходом офіційних газет “Губернские ведомости”. Спочатку місцеві періодичні видання істотно відставали від столичних за зовнішніми характеристиками друкованої продукції, ступенем оперативності інформації, різноманітністю жанрів і змістовним наповненням відділів. Ці відмінності зникали поступово, при цьому швидше вдалося подолати кількісну перевагу столичної преси. З перших кроків становлення преси в регіонах Російської імперії між двома групами періодики – центральною і регіональною – склався взаємозалежний тип відносин. Столична преса була еталоном для провінційної, зразком для наслідування в плані оформлення видання і проблематики змісту. Водночас у період інтенсивного поширення періодики на місцях столичні газети і часописи все частіше зверталися до висвітлення динаміки розвитку і аналізу публікацій місцевої преси, а видавці встановлювали зв'язки з редакторами регіональних видань. Ряд газет, часописів, альманахів Південного степового регіону здобув позитивну оцінку центральної преси, матеріали місцевої періодики знаходили в неї численні відгуки, редактори ведучих регіональних друкованих органів підтримували творчі контакти з видавцями цілого ряду авторитетних центральних видань.

2. Порівняльний аналіз динаміки розвитку періодики окремих регіонів у період, що досліджується, свідчить про відсутність чіткої поступовності: періоди інтенсивного розвитку нерідко змінювалися занепадом. У першій третині XIX ст. швидше, ніж в інших регіонах Російської імперії, періодика набуває поширення в Лівобережній Україні (Харків), Середньому Поволжжі (Казань), Нижньому Поволжі (Астрахань), в Прибалтійському регіоні (Вильно, Рига). У другій третині XIX ст. більш високі темпи розвитку характерні для преси Правобережної України (Київ), Закавказзя (Тіфліс) і особливо Південного степового регіону, де видання преси вже не обмежувалося адміністративним центром і губернськими містами, а розповсюджувалося й на ряд повітових міст.

3. Серед провінційної преси Російської імперії періодика Південного степового регіону займала одне з провідних місць і характеризувалася рядом специфічних рис. Зародження регіональної преси почалося в адміністративному центрі Новоросійського краю – Одесі, молодому портовому місті, і було викликане потребами розвитку торгівлі, тому перші видання тут виходили в інтересах комерсантів. Ця особливість більшою мірою зближує періодичну пресу Південного степового регіону з ранніми західноєвропейськими виданнями, ніж з пресою Російської імперії. Водночас для регіональної преси характерний визначальний вплив на її становлення губернської адміністрації, що повністю відповідає закономірностям розвитку російської преси.

4. Система преси двомірна і має на увазі розвиток як “по вертикалі”, так і “по горизонталі”. У першій третині XIX ст. преса регіону розвивалася “по вертикалі”, виявляючи лише свої родові ознаки. Поступово змінюються кількісні і якісні характеристики регіональної періодики. Ці зміни на рубежі 50-60-х рр. XIX ст. вивели пресу Південного степового регіону на новий етап, який характеризувався інтенсивним розвитком преси “по горизонталі”. При цьому кожна родова ознака отримала своє продовження в різноманітності видів. Набули поширення часописи. Повністю сформувався масив офіційної преси, якою в атмосфері суспільного підйому нерідко були властиві риси ліберальної періодики. “Одесский вестник” у кінці 50-х – початку 60-х рр. XIX ст., нерідко відверто фрондуючи, займав яскраво виражені ліберальні позиції в комплексі преси країни загалом, а не тільки в масиві регіональної преси. Помітне місце зайняла відомча і приватна преса, наукова періодика. Важливою складовою частиною системи періодичної преси Південного степового регіону стало видання газет і часописів етнічних груп, які виходили німецькою, французькою, грецькою, вірменською мовами, на ідиші та івриті. Деякі видання невдовзі по заснуванню втрачали свої позиції, не витримували конкуренції з центральною пресою і більш стійкими місцевими виданнями (“Листок РОПиТ” і “Ростовский-на-Дону вестник”), але основна маса видань успішно вписалася в систему преси країни.

5. Вивчення регіональної періодики як єдиного цілого дозволяє визначити основні типологічні ознаки ідейної спрямованості газет і часописів. У період, що досліджується, в Південному степовому регіоні в основному склалися наступні типи видань: літературні, літературно-суспільні, суспільно-політичні, спеціально-наукові, спеціально-господарські, релігійні, довідкові.

Характер друкованого органу визначали видавець, редактор і провідні співробітники. У середині XIX ст. у регіоні сформувалася плеяда кваліфікованих журналістів, які були відомими суспільними діячами свого часу: О. Тройницький, О. Георгиєвський, М. і П. Сокальські, С. Громека (Одеса), К. Ханацький, І. Танський (Кишинів), М. Баллін, В. Єлагин, М. Стопановський (Катеринослав), Є. Павловський (Миколаїв), М. Смолеєв (Ростов-на-Дону), Ф. Домбровський (Сімферополь), В. Негрескул (Херсон), Я. Флоренсов (Таганрог) і інші.

6. Спочатку регіональна преса займала скромне місце