Періодична преса в суспільному розвитку Південного степового регіону Російської імперії (1820-1865)

У другому підрозділі “Преса про необхідність розширення гласності і перетворення цензури” відмічено, що кінець 50-х – перша половина 60-х рр. XIX ст. характеризувався переходом самодержавства від жорсткого контролю над пресою до політики “регульованої гласності”. Саме на цей час припадає період найбільшої активності преси. У нових умовах регіональна преса услід за центральною неодноразово вміщувала на своїх сторінках викривальні статті і матеріали про зловживання адміністрації, хабарництво чиновників, жорстокість поміщиків, що викликали невдоволення центрального цензурного відомства. Авторами публікацій були відомі публіцисти: М. Савич, В. Єлагін, І. Міницький, П. Сокальський, Г. Данилевський.

Редактори і журналісти енергійно виступали з вимогою пом'якшення цензури. Саме зростання впливу преси, що намітилося в цей період, привело урядові кола до переконання в необхідності цензурної реформи. Зрозуміло, сутність абсолютизму значною мірою вплинула на її незавершеність і обмеженість. За бортом цензурної реформи опинилася провінційна преса. Для неї і надалі зберіглась попередня цензура. І все ж це була перша, хай навіть незначна перемога преси в протистоянні з владою.

У третьому підрозділі “Участь періодики в обговоренні судової реформи” розглянуто дискусію про основи реформи судової системи, яка вилилася на сторінки преси. Офіційна та приватна регіональна преса брала енергійну участь в обговоренні основ судової реформи на всіх стадіях розробки її законодавчих документів. Зі сторінок періодики на рубежі 50-60-х рр. XIX ст. наполегливо звучала вимога глибокого реформування системи судочинства в Росії. Результатом гострого обговорення в центральній і регіональній пресі, яке відображало суспільну думку з цього питання, стала перемога реформи юстиції на загальноєвропейських засадах. Уведення в дію нових судових статутів, що перекреслили тривалий період панування таємного судочинства, було з натхненням сприйняте пресою Південного степового регіону (“Одесский вестник”, “Полицейские листки”, “Николаевский вестник”, “Odessaer Zeitung”). Водночас юристи-професіонали і регіональні публіцисти, які в цілому підтримували реформу, все-таки змогли відмітити на сторінках місцевих газет і часописів ряд недоліків нового судоустрою і судочинства.

У четвертому підрозділі “Вплив регіональної преси на підготовку реформ місцевого самоврядування” проаналізовані виступи в регіональній пресі на підтримку проведення земської і міської реформи в країні. У період підготовки реформ періодика регіону енергійно відстоювала ідею надання прав широкого самоврядування на місцях, ставлячи перед урядом задачу більш глибоких перетворень у цій сфері, а після затвердження активно популяризувала переваги місцевого самоврядування. У ході підготовки реформ виникли два нових видання: “Ведомости Одесского городского общественного управления” і “Ведомости Ростовской-на-Дону городской Думы”, що всебічно відображали особливості управління і економічного розвитку двох міст регіону – Одеси і Ростова-на-Дону.

Увага “Донских войсковых ведомостей” на цьому етапі була прикута до реформи станичного управління. Заміна козацьких зборів зборами депутатів, зафіксована в опублікованому проекті, викликала різкий протест козаків, що знайшло яскраве відображення в виступах у пресі. Якщо реформи місцевого управління енергійно обговорювалися на сторінках більшості регіональних газет, то єдиним виданням, яке висловило ідею перетворення всієї політичної системи Росії і виступило за допомогою “езоповської мови” на підтримку парламентаризму, був “Листок РОПиТ”.

Інформаційна різноманітність у періодиці представлена певною кількістю внутрішньополітичних пріоритетів, зумовлених політичною орієнтацією редакції видання, тому глибше зрозуміти його орієнтованість знову дозволяє контент-аналіз, для реалізації якого в цьому випадку необхідно отримати: 1) каталог актуальних суспільних проблем, що виносяться на обговорення пресою, 2) каталог уявлень про способи і тенденції публічного оцінювання реформаторської діяльності уряду. Аналізу зазнали як газети, так і часописи. З часописів залучені лише суспільно-політичні і літературно-суспільні, що мали можливість тією чи іншою мірою торкатися на своїх сторінках соціальних проблем. Сформовані каталоги проблем свідчать, що пріоритети одних видань лежать в області економіки (“Губернские” і “Областные ведомости”, “Полицейские листки”, “Unterhaltungsblatt fьr deutsche Ansiedler im Sьdlichen Russland”, “Odessaer Zeitung”), інших – у сфері вдосконалення державно-політичних структур (“Ростовский-на-Дону вестник”, “Николаевский вестник”, “Донские войсковые ведомости”, “Рассвет”), представляючи той або інший напрям як об'єкт першорядної соціальної корекції. Треті видання концентрували в єдине ціле економічні і політичні інтереси: “Листок РОПиТ”, “Одесский весник”, “Южный сборник”, “Новороссийский сборник”. У той же час не можна не помітити, що проблемні домінанти, властиві більшою мірою початковому статусу одного з видань, присутні і в каталозі іншої. Так, “Полицейские листки”, які проголосили в програмі своїм пріоритетом економіку, незабаром обговорювали не тільки роль підприємців і підприємництва у суспільстві, але і питання самоврядування, судову реформу. Офіційні ж органи преси, орієнтовані на пропаганду урядової політики, енергійно підіймали питання розвитку освіти і культури. Інтерпретація цього факту неоднозначна і містить аргументи як на користь широти кола проблем, яке пропонується читацькій аудиторії, прагнення преси