Перспективи та проблеми розвитку культурно-побутового комплексу Франції

Усе це дозволило трохи стабілізувати економіку Франції. У 1984 році її економічний ріст склав 1, 75%, у 1985 р. – 2%. Країна домоглася серйозних успіхів в економи енергії. Однак необхідною трипроцентного росту досягти не удалося. Крім того, відновився ріст безробіття, що до березня 1986 року склав 2587 тис. чоловік. Лівий блок став позбавлятися підтримки виборців, і на виборах, що відбулися у 1986 році виборах більшість отримали консерватори. Був сформований новий уряд на чолі з Жакам Шираком, що став згодом (1995 р.) президентом Франції [9, 146].

Новий уряд розробив програму найбільшого сприяння приватному капіталу, причому головним її направленням стала денаціоналізація. Необхідність денаціоналізації визначалася наступними причинами.

По-перше, перехід націоналізованих підприємств у лоно приватного бізнесу повинно було покласти кінець втручанню держави у вироблення стратегії фірм, відновити їхню здатність гнучко пристосовуватися до ринкової кон'юнктури, шо зміниться.

По-друге, переплетення капіталів, що припускає інтернаціоналізація господарського життя, зручніше організувати між приватними компаніями, чим між підприємствами з різною формою власності.

По-третє, збільшення числа дрібних акціонерів повинно було закласти основи «народного капіталізму», прищепити населенню почуття співвласника засобів виробництва.

Розвиваючи це положення Ширак заявив, шо «приватизація є справжньою націоналізацією», оскільки падає право кожному громадянину брати участь в економічному житті.

За п'ять років в руки приватних власників було передано 65 державних і напівдержавних підприємств. У їхньому числі найбільші промислові групи, банки, страхові компанії, телевізійні програми «ТФ-1», рекламне агентство «Гавас» та інші. Загальна вартість активів, що підлягали денаціоналізації, оцінювалася в 200 млрд франків. Разом з тим на відміну від тетчеровского варіанта реприватизації (Великобританія) уряд Шираку залишив недоторканою державну форму власності підприємств у таких галузях, як виробництво і розподіл електроенергії, газопостачання і телекомунікації.

Другим напрямком трансформації господарського механізму стало скорочення оподатковування. Було вирішено велику частину доходів передати у безпосереднє розпорядження господарських одиниць, що розширювало волю приватного підприємництва й індивідуальну ініціативу. Так, у 1987 році сума податкових надходжень скоротилася на 15 млрд. франків, а за період з 1988 по 1991 р. – ще на 45 млрд франків [9, 87].

Останьою частиною ліберальних реформ була дерегламеніапія різних сфер економічної діяльності. З початку 1987 року усі підприємства промисловості і сфери послуг отримали право самостійно встановлювати ціни на свою продукцію, орієнтуючись на ринкові умови. Регламентації підлягали лише ціни на книги і медикаменти, тарифи иа світло, газ і залізничний транспорт. Був передбачений ряд заходів щодо усунення втручання держави у функціонування кредитної системи, проведена поступова приватизація кредитних установ, ліквідовані привілеї при користуванні кредитом.

За короткий термін новий уряд підготував приблизно 30 „законопроектів, що позитивно вплинули на стан розвитку економіки Франції в другій половині 80-х років. У 1986 – 1989 р. у країні спостерігався значний економічний підйом. Щорічний приріст валового внутрішнього продукту склав в середньому близько 3%, а промислового виробництва – 4%. Капіталовкладення за цей період ібільшилися на 50%, що обумовило швидке розширення ряда базових галузей: автомобілебудування, хімічної і паперово-картонної промисловості, верстатобудування і т. д.

Проте до початку 90-х років фактори росту вичерпали себе. Перші ознаки уповільнення підйому намітилися вже до 1990 року. Навесні 1992 року через різке зменшення інвестиційного попиту підприємств, уповільнення росту особистого споживання населення та експорту продукції в європейські країни криза ще більш підсилилася.

Восени 1992 р. економічна ситуація в країні знову погіршилася через зниження світових цін на деякі товари експорзу.

До середини 1993 року ситуація в економіці була, на думку багатьох фахівців, гіршою, ніж у розпал кризи 1974 – 1975 років і 1980-1983 років. Французькі підприємці констатували, що рівень замоавлень на готову продукцію і перспективи її реалізації були нижчими, ніж у попередні кризові роки. За розмірами недовантажень виробничих потужностей положення було подібне публыкації у 1974- 1975 роки.

Починаючи з 90-х років зростав рівень безробіття, який на кінці 90-х рр. склав 12, 5% економічно активного населення.

З кінця 1993 року економічна ситуація стала поліпшуватися. Урядом було розгорнуто програму пожвавлення економіки, що передбачало, зокрема, розширення громадських робіт, житлове будівництво, заходи для стимулювання зростання виробництва і запобіганню росту безробіття. Була змінена кредитно-грошова і валютна політика. Маневрування дисконтними ставками дозволило зберегти курс франка стосовно німецької марки. Валютні резерви Банку Франції поповнилися. Національний банк сплатив борги, що накопичувалися в період осінньо-зимової кампанії по захисту франка і оголосив про нові приорітети кредитно-грошової політики. Головним напрямком було проголошення підтримки цінової стабільності. Для вирішення цього було забезпечено стабільність франка стосовно вашої європейських країн, стримувався ріст грошової маси в обороті.

Для боротьби з безробіттям була започаткована державна позика, що зібрала 110 млрд франків. Вжиті бюджетні заходи дозволили створити нові робочі місця, фінансувати проекти по тимчасовому працевлаштуванню і навчанню молоді.

Ще кінця 80-х